1.1. Предмет та завдання курсу «Довідково-інформаційні фонди та їх формування»

Метою дисципліни «Довідково-інформаційні фонди та їх формування» є надати можливість студентам отримати теоретичні основи знання про технологічні процеси, які стосуються проблем формування, моделювання, комплектування, технічної обробки, систематизації та обліку документів, їх розміщення та використання.

У процесі викладання дисципліни розв’язуються завдання спрямовані на оволодіння студентами необхідних знань для успішного використання довідково-інформаційних фондів в інтересах користувачів інформації та набуття основних умінь з організації, збереження та розповсюдження документної інформації.

Предметом дисципліни є довідково-інформаційні фонди, що є сукупністю опублікованих та неопублікованих документів, систематизованих за певною схемою, з відповідним довідковим апаратом і призначених для довідково-інформаційної роботи. Теоретичний курс дасть можливість отримати знання про призначення довідково-інформаційного фонду його завдання, функції та основні виробничі процеси.

Довідково-інформаційний фонд (ДІФ), збирає джерела інформації певної тематики й має довідковий апарат для їх пошуку. ДІФ комплектується на основі вивчення інформаційних потреб тієї категорії споживачів, яку вони обслуговують. У функції ДІФ входять: збір, обробка і зберігання як опублікованих матеріалів, так і неопублікованої науково-технічної документації (звіти, проекти, раціоналізаторські пропозиції, депоновані рукописи і т. п.); пошук інформації за певним тематичним профілем; забезпечення наукових установ, підприємств, організацій і окремих фахівців первинними і вторинними джерелами інформації, а також фактичними відомостями (фактографічною інформацією).

У відповідності з таким визначенням в ДІФ структурно виділяють дві частини:

1. Фонд першоджерел, що включає різні теми і види документів: книги, журнали, описи патентів, нормативно-технічну документацію, плани науково-дослідних робіт тощо.

2. Довідковий апарат, який складається з комплексу картотек, реферативних і довідково-бібліографічних довідників.

Основне завдання ДІФ забезпечити підприємства, організації, наукові установи і окремих спеціалістів потрібною інформацією: періодичною (сучасною) – про різні види дослідження, що проводяться в даний час; перспективною – про роботи, які заплановано на майбутнє; ретроспективною – про різні роботи і дослідження, які проведені в минулих роках.

Фахівці, які працюють у ДІФ – інформаційні працівники – повинні мати належний рівень знань відповідної галузі науки або техніки, аналітико-синтетичної переробки документної інформації, інформаційно-аналітичної діяльності, навички обробки і пошуку інформації.

1.2. Наука і знання в інформаційному суспільстві

Важливою закономірністю сучасної епохи є зростання ролі і значення науки в житті суспільства, добробут якого багато в чому забезпечується діяльністю висококваліфікованих наукових інститутів, наявністю конкурентоспроможних наукомістких секторів промисловості, що унеможливлює потенційний ризик виникнення зовнішньополітичної залежності держави.

Наука є системою наукових інститутів суспільства, що грунтується на науковій діяльності і наукових зв’язках, за якими стоять наукові потреби і наукові здібності. Наука є особливим типом світогляду, який виражається єдністю духовного і практичного освоєння всесвіту.

Наука в соціокультурному розвитку людства поєднує накопичені і зафіксовані в соціальній пам’яті наукові здобутки. Характеристика сьогоднішнього складного становища побудови інформаційного суспільства, яке відбувається на фоні безпрецедентної загальноцивілізаційної кризи, дозволяє зазначити, що левова частка проблем щодо самозбереження і розвитку науки носять глобальний характер.

Знання, отримані за допомогою новітніх технологій, роблять величезний вплив на антропологічний стандарт людини. Науковець, випробовуючи на собі не завжди позитивний вплив глобалізації світового простору, втрачає соціальну значущість своїх індивідуальних рис, але придбаває загальні, глобальні характеристики антропологічного стандарту.

Для української науки є характерними вищезазначені проблеми і в звязку з цим тенденціями її розвитку є розвиток національної науки та входження до наукового простору Європейської та світової спільноти.

Вітчизняні науковці, досліджуючи функції і значення інформації, науки та освіти в розвитку постіндустріального суспільства, аналізуючи роль людини, її особистості в цивілізаційному контексті, доводять, що інформаційне суспільство характеризується сучасними інтелектуальними інформаційними технологіями та значним потенціалом науки.

Трансформація соціального інституту науки в українському соціумі відбувається разом зі змінами в сфері економічної, правової, політичної, екологічної, інформаційної, етичної, комунікаційної культури. Протиріччя нашої епохи в культурно-комунікаційному аспекті полягає в тому, що розвиток науки веде, з одного боку, до зростання кількості наукових контактів вчених різних країн; з іншого боку, наука, яка є живим соціальним організмом, здатна розвиватися, виходячи з умов збереження власної цілісності.

Вищенаведене дає змогу констатувати: сьогодні наука, знаходячись в межах соціальної комунікації ще більше залежить від широти підходу розуміння процесів наукової комунікації, розгляду соціальної комунікації як наукової інтеграції, пошуку важелів, які б уможливлювали результативний та ефективний розвиток науки.

Питання інформаційної безпеки науки набуло актуальності з розвитком інформаційного суспільства, активних процесів його інформатизації, глобалізації, переходу від індустріальних до науково-інформаційних технологій, для яких характерним є зростання ролі знань, інформації та інтелекту, трансформація соціальних інститутів, зміна та переміщення до віртуальної середи багатьох форм соціальної взаємодії.

Розвитку інформаційного суспільства, де пріоритетним напрямом виступають інформація, знання, наукові комунікації, приділяють увагу провідні міжнародні організації світу (Окінавська хартія глобального інформаційного суспільства (2000 р.), декларація Всесвітнього Саміту (2003 р.).

В ЮНЕСКО зазначають, що основними елементами переходу інформаційного суспільства до суспільства знань є: збільшення можливостей для наукових досліджень, праці та інформаційних обмінів, кооперації і творчості, інтенсивності виробництва та поширення освітніх, наукових і культурних матеріалів, збереження наукової спадщини. Наукова інформація визнається одним з найбільш значущих ресурсів людської спільноти, ресурсом, що у державному плані розглядається як стратегічний, раціональне використання і розвиток якого є першочерговим завданням для будь-якої спільноти, держави та організації.

В розвиваючому інформаційному суспільстві, коли найвищою цінністю стає інформація, перед вітчизняними дослідниками створюються принципово нові умови для проведення наукових досліджень з використанням інформаційно-комунікаційних технологій: електронні каталоги, цифрові бібліотеки, доступ до відкритих журналів, архівів інформації, розміщення та пошук наукової інформації з використанням Грід та хмарних технологій, що сприяє ліквідації мовних і культурних бар'єрів та гуманізації суспільства.

Становлення інформаційного суспільства загалом та використання інформаційно-комунікаційних технологій у проведенні наукових досліджень мають як позитивні (пришвидшення передачі значного обсягу інформації, прискорення її обробки та впровадження), так і негативні наслідки (маніпулювання суспільною та індивідуальною свідомістю, поширення фактів несанкціонованого доступу до інформаційних ресурсів, протизаконний збір і використання інформації, викрадення інформації з бібліотек, архівів, банків та баз даних, незаконне копіювання інформації в електронних системах, порушення технологій обробки інформації, запуск програм-вірусів, знищення та модифікація даних у інформаційних системах, перехоплення інформації в технічних каналах її витоку тощо).