Діагностичний пошук при пропасному синдромі на дільниці сімейної медицини

Перший етап діагностичного пошуку при лихоманці почи­нається на дільниці сімейної медицини. Він містить збирання анамнестичних даних, первинний огляд, лабораторні дослід­ження:

• загальний аналіз крові, сечі;

• рентгенографія органів грудної клітки;

• ЕКГ;

• деякі біохімічні дослідження крові (білірубін, трансамінази, білки і білкові фракції).

Необхідно звернути увагу на додаткові клініко-лабораторні ознаки, які разом з лихоманкою можуть спостерігатися у хво­рого. Із цією метою потрібно ретельно оглянути шкіру, слизові оболонки, суглоби, провести пальпацію лімфатичних вузлів, печінки, селезінки, аускультацію серця, легенів.

Гострі захворювання інфекційного і запального походжен­ня перебігають зазвичай з лихоманкою протягом 2—3 тиж і ха­рактеризуються локальними змінами в органах і системах (ор­гани дихання, серце, нирки). У цих випадках встановити діагноз легко.

Якщо є зміни, виявлені під час обстеження органів дихан­ня, необхідно виключити пневмонію, туберкульоз і абсцес ле­генів, емпієму плеври, бронхогенний рак.

Діагностичний пошук при тривалій лихоманці

Особливо ретельно збирають діагностичну інформацію: пе­ренесені захворювання, умови праці, побуту, контакт із твари­нами, птахами, вживання медикаментів, токсичних речовин (наркотики, алкоголь), поїздки за кордон, перебування в епі­деміологічно несприятливих районах.

Для виключення тифо-паратифозних захворювань і ма­лярії призначають дослідження крові на гемокультуру, реак­цію Відаля, РСК, досліджують товсту краплю (малярія), анти­тіла до ВІЛ-інфекції.

Не можна забувати про можливості штучної лихоманки (порушується співвідношення між лихоманкою, частотою пульсу і диханням, лабораторні показники не змінені). Причи­ни: маніпуляції з термометром, вживання йоду на цукрі, уве­дення під шкіру або в сечові шляхи пірогенних речовин. У цих випадках температуру вимірюють у присутності сімейної мед­сестри двома термометрами одночасно протягом 10 хв у пахво­вих ямках.

Крім того, у 3—5 % хворих можливий розвиток ятроген­ної лихоманки, що пов’язано із застосуванням деяких лі­карських препаратів, які можуть спричинити гіперчутливість і алергійну реакцію (кропив’янка, набряк Квінке, ураження шкіри тощо). Ця лихоманка зникає після відміни медикамен­тів через 1—2 дні, іноді — через 1—2 тиж. Найчастіше лихо­манка виникає при вживанні антибактеріальних засобів (пені­циліни, цефалоспорини, нітрофурани, сульфаніламіди), ци­тостатиків, йодумісних, протизапальних (аспірин, ібупрофен та ін.) препаратів. При поєднанні лихоманки з суглобово-кістково-м’язовим синдромом необхідно обстежити хворого на ревматизм, ревма­тоїдний поліартрит (УЗД серця, ЕКГ, ревмопроби, виявлення ревматоїдного чинника в крові, рентгенографія суглобів), сис­темного червоного вовчака (ЬЕ-клітини крові), бруцельоз (се­рологічні дослідження крові, епіданамнез).

Якщо лихоманка доповнюється лімфаденопатією, необ­хідно виключити інфекційний мононуклеоз, лейкози, лімфо­гранулематоз, у чому допоможуть загальний розгорнутий ана­ліз крові, стернальна пункція, пункція лімфатичних вузлів.

Якщо лихоманка поєднується зі збільшенням печінки і се­лезінки, необхідно виключити сепсис (посів на стерильність), малярію, активний хронічний гепатит (печінкові проби, мар­кери вірусів і антитіла до них), абсцес і рак печінки (УЗД, біо­псія печінки).

Поєднання лихоманки з анемією можливе при апластичній, гемолітичній, В12-дефіцитній анеміях, раку шлунка, ки­шок, нирок.

Лихоманка в поєднанні із симптомами ураження трав­ного каналу характерна для нагнійних процесів у черевній по­рожнині (піддіафрагмові, підпечінкові, міжкишкові та ін. абс­цеси). Для діагностики призначають УЗД, КТМ, діагностичну лапароскопію. Можливі пухлини різної локалізації (шлунок, кишки, печінка, підшлункова залоза). Для підтвердження діагнозу призначають ендоскопічні методи (фіброгастроскопія, колоноскопія, ректороманоскопія), УЗД органів черевної по­рожнини. Завдання сімейної медсестри — підготувати пацієн­тів до різних методів обстеження.

Якщо діагноз у пацієнта з лихоманкою на дільниці сімей­ної медицини сформулювати не вдалося, необхідно організува­ти додаткові дослідження з індивідуальних показань (напри­клад, вірусологічні та ін.), консультації суміжних фахівців, консиліум висококваліфікованих лікарів. За потреби хворого направляють у діагностичний центр або переводять у більш кваліфікований медичний заклад.

Гіпертермічний синдром у дітей:

У дітей раннього віку гіпертермічний синдром развивається частіше, ніжу дорослих внаслідок недосконалої нейро-ендокринной регуляції. Причини підвищення температури тіла у дітей досить різноманітні: інфекції, інтоксикації, перинатальні енцефалопатії, порушення теплообміну та електролітного балансу.

Гіпертермію супроводжують адинамія, тахікардія, задишка, зниження артеріального тиску, може спостерігатися тремор, судоми, порушення свідомості.

Ознаки зневоднення

Дитина мочиться менше ніж 1 раз на 4 години.

Дитина спить набагато більше, ніж зазвичай, у неї сухі губи і слизисті, немає слини , вона плаче без сліз. У немовлят до року є специфічний ознака зневоднення - запалий джерельце.

Для проведення патогенетичної терапії розрізняють:

"червону" гіпертермію (висока лихоманка з гіпертермією, сухість шкіри та слизових оболонок, збудження, гіперрефлексія, теплопродукція відповідає тепловіддачі)

"білу" злоякісну гіпертермію (висока лихоманка з блідо-ціанотичним мармуровим кольором шкіри, млявість, теплопродукція більша за тепловіддачу).