Прісноводні екосистеми:

• лентичні (стоячі води): озера, ставки, водосховища та ін.;

• лотичні (текучі води): річки, струмки, джерела та ін.;

• заболочені угіддя: болота, болотисті ліси, марші (приморські луки).

Морські екосистеми:

• відкритий океан (пелагічна екосистема);

• води континентального шельфу (прибережні води);

• райони апвелінгу (родючі райони з продуктивним риболовством);

• естуарії (прибережні бухти, протоки, гирла річок, лимани, солоні марші та ін).;

• глибоководні рифтові зони.

Окрім основних типів природних екосистем (біомів) розрізняють перехідні типи — екотони. Наприклад, лісотундра, змішані ліси помірної зони, лісостеп, напівпустелі і ін.

Фітоценоз (рослинне угрупування) – сукупність закономірно взаємопов’язаних видів рослин, що взаємодіють з тваринами, мікроорганізмами та зовнішнім середовищем на однорідній території навколишнього середовища.

Виділяють такі основні типи рослинності: лісова, болотна, лучна, степова, заплавна.

С.О.

Природні зони.

Територія України дуже різноманітна за своїми природно-кліматичними умовами і є складною системою природно-гео­графічних комплексів різного значення.

У північній частині країни від її східних до західних кордо­нів широкою смугою пролягає Українське Полісся, яке харак­теризується найбільшою зволоженістю, де переважають дер­ново-підзолисті та болотні типи Грунтів і змішані ліси. Півден­ніше Полісся розміщена лісостепова зона — рівнина, порізана долинами річок, балками та покрита чорноземами, сірими лі­совими ґрунтами, на яких ростуть дубово-широколистяні ліси. На південь від лінії Балта — Кременчук — Зміїв простяглися українські степи з чорноземами, які поступово переходять у каштанові ґрунти. У гірській частині Криму переважають бурі лісові ґрунти, а в Карпатах — опідзолені лісові буроземи, на яких ростуть здебільшого букові та дубові ліси.

Клімат України загалом помірно континентальний, а на Південному березі Криму — субтропічно-середземномор­ський. Континентальність клімату зростає із заходу на схід. З півночі на південь літні та зимові температури підвищуються, а кількість опадів та відносна вологість повітря, навпаки, змен­шуються. Серед природних ресурсів України кліматичні ресурси, насамперед сонячне тепло і волога, посідають вагоме місце. Тепло на горизонтальну поверхню надходить у ви­гляді прямої і розсіяної сонячної радіації.

Максимум прямої сонячної радіації припадає на липень, мінімум — на грудень. Річні її зміни збігаються зі змінами хмарності. Значну частку тепла на поверхню землі прино­сить і розсіяна радіація.

Середня річна температура повітря га території України коливається в широких межах. Так, на північному сході краї­ни вона становить 5,4 °С і поступово зростає в південно-західному напрямку. Рекордні значення абсолютного мінімуму мінус 42 °С зареєстровано у Львівській, а значення абсолютного мак­симуму плюс 41 °С у Черкаській та Луганській областях.

Період між весняними та осінніми приморозками стано­вить тривалість безморозного періоду. Що тривалі­ший теплий період і що вища за цей період середня темпера­тура за умови достатньої забезпеченості іншими факторами, то кращі умови складаються для вегетації деревних рослин і тим багатший та різноманітніший їхній асортимент для озеле­нення населених місць.

Зниження температури повітря до 0 °С і нижче в теплу пору року істотно впливає на тривалість періоду вегетації деревних рослин, а часто і на їхню декоративність. Найпізніші приморозки навесні було зареєстровано 13 червня 1950 р. у Львівській області, а найперші осінні — відмічено

31 серпня 1900 р. на території нинішньої Луганської області.

Ймовірність та інтенсивність приморозків, а також три­валість безморозного періоду залежить від фізико-географіч­них умов місцевості. У долинах та улоговинах інтенсивність приморозків може бути на мінус 2 —5 °С більшою, а три­валість безморозного періоду на 25-40 діб меншою, ніж на відкритій місцевості.

Однією з умов можливого використання деревних рослин у декоративних та інших насадженнях є достатнє забезпе­чення їх вологою. Рослини використовують переважно, ту вологу, яка надходить із ґрунту. Основним джерелом вологи в ґрунті є опади. На Поліссі їх за рік випадає в середньому 510 —610 мм (1мм опадів дорівнює 1м3 води на 1 га), в Лісо­степу — 455 — 690, в північному Степу — 405 — 525 і у півден­ному Степу —315 — 500 мм. Найбільше опадів випадає в Карпатах — 605 — 1410 мм . Отже, між зонами країни та між окрекими її регіонами опади розподіляються нерівномірно. Крім того, не вся волога, яка потрапляє на поверхню ґрунту, акумулюється в ньому. Лише певна частина вологи ґрунту є доступною для рослин. Значну роль у житті рослин відіграють і посушливо-суховійні явища. Накопиченню та збереженню вологи в ґрунті озеленю­вачами надається виняткова важливість, і це враховують під час добору асортименту деревних рослин для декоративних насаджень.

Комплексною оцінкою умов зволоження будь-якої терито­рії є гідротермічний коефіцієнт, який обчислюють як спів­відношення суми опадів до суми температур повітря понад 10 °С за той самий період, зменшене в 10 разів.

За значеннями гідротермічного коефіцієнта територію Ук­раїни поділяють на чотири зони: з оптимальним зволоженням, слабкопосушлива, посушлива і дуже посушлива.

Зона з оптимальним зволоженням охоп­лює райони, розміщені на захід від лінії Овруч — Жито­мир — Білопілля — Вінниця — Чернівці.

Слабкопосушлива зона розташована півден­ніше зони з оптимальним зволоженням і на півдні обмежуєть­ся лінією Куп'янськ — Харків — Полтава — Кіровоград — Бобрииець — Гайворон — Затишшя (Одеська обл.).

Посушлива зона на півдні обмежується лінією Маріуполь — Мелітополь — Михайлівна (Запорізь­ка обл.) — Миколаїв — Біляївка (Одеська обл.). Сюди вхо­дять деякі південні та степові районі Криму, що прилягають до гірських масивів.

Дуже посушлива зона рззташована пів­денніше посушливої зони і характеризується найгіршими при­родно-кліматичними умовами для декоративних насаджень населених пунктів у межах України.

За характером рослинності та особливостями ландшафту, клімату на території України виділено такі природні зони:

1. Зона хвойно-широколистяних лісів Російської рівнини (зона Полісся).

2. Зона Лісостепу.

3. Зона Степу.

4. Середземноморська зона (на Південному березі Криму).

Деревокультурне районування території України.

Можливість використання деревних рослкн у декоратив­них насадженнях визначається їхніми вимогами до умов місця зростання та рівнем негативної дії на них екологічних факто­рів того чи іншого району. Вирішальне значення при цьому мають кліматичні та ґрунтові фактори, рівень забруднення навколишнього середовища. Серед кліматичних факторів провідна роль належить температурі. З нею пов'язані такі властивості деревних рослин, як морозо-, зимо-, посухо- та жаростійкість.

Для належних росту і розвитку деревним рослинам потріб­не світло, волога та певний вміст у грунті органічних речовин і мінеральних солей. Наприклад, сосна звичайна може рости на відносно бідних, сухих і піщаних грунтах, дуб звичайний і ясен звичайний — на достатньо зволожених, багатих і підкисле­них, а рододендрон жовтий та верес — на лужних грунтах. Отже, щоб отримати високодекоративні, довговічні насадження, підбирають асортимент деревних рослин для конкретних умов та для певного району культивування. З цією метою територія України поділена на 5 дендродекоративних районів та 14 підрайонів.

Дендродекоративні райони України:

I. Карпатський: а) Закарпаття; 6) Гірські Карпати; в) Передкарпаття;

II. Поліський: а) Західне Полісся; б) Центральне Полісся; в) Східне Полісся;

III. Лісостеповий: а) Західний Лісостеп; б) Центральний Лісостеп; в) Західний Лісостеп;

IV. Північностеповнй: а) Дніпровсько-Бузький; б) До­нецький;

V. ІІівденостеповий: а) Приморський; б) Гірський Крим;

в) Південний берег Криму.

Кожний із них характеризується своїми природно-кліматичними умовами, різною придатністю для зростання місцевих та інтродукованих деревних рослий.