23.Офіційно-ділове письменство книжної української мови.

Велику роль у формуванні офіційно-ділового стилю відіграли універсали, грамоти, листи гетьманської та полковницьких канцелярій. Вони були написані руською мовою («Судебник» Казиміра Ягайловича, «Литовській статут»). Діловий стиль цього часу базувався на стилі часів КР.

В укр.грамотах спостерігаються всі ті фонетичні і морфологічні риси,які зустрічалися ще в південно-руських памя’тках 12-13ст. Лексика була насичена елементами живої народної мови на означення побутових речей і явищ,майна, місцевої природи,імена,прізвищ (справа,неділя,селище,Іваненко,корчма,гай). Також зустрічається чимало полонізмів та латинізмів. Серед слів канцелярсько-юридич. Та урядової лексики було чимало давньорус. термінів,н аявних уже в «Руській Правді» та грамотах КР (гость,подсудок,писарь, дань).Синтаксис ділового стилю базувався на синтаксисі живої укр.мови. Були відсутні синтаксич.будови,характерні для церковнослов’ян. мови.

24.Мова полемічної літератури.

В 2 пол. 16- 1пол.. 17ст.посилюється визвольна боротьба укр.. нар проти польських феодалів. Значне місце в ідеологічній боротьбі займала церковно-полемічна літ-ра,в якій вказувалося на тяжке поневолення польськими та укр.. феодалами селянина, викривається справжнє значення церковної унії та суть наступу католицизму. Полемічна лфт-ра своїм обсягом та бойовим пафосом посідає важливе місце в істор. укр.. лит-ри. Важливе значення має полемічна літ-ра і в істор. укр.. лит-р. мови на шляху до зближення книж. мови з нар. розмовною мовою. Більшість полеміч. творів написані простою мовою. Наприклад «Апокрисис» Х. Філалета- видатний антиуніатський полемічний твір 16 століття, виданий польською (1597) і староукраїнською (старобілоруською) (1598) мовами. Написана у відповідь на книгу «Собор Брестський» Петра Скарги. Автор гнівно виступає проти підступної політики папства та зрадницьких дій верхівки українського духовенства.

«Пересторога» -антиуніатський публіцистичний анонімний твір, авторство якого приписують церковному діячу Іову Борецькому. Написана 1605 року або на початку 1606 р. Є зразком української полемічної літератури початку 17 ст.

«Палінодій»- полемічний трактат написаний З.Копистенськиму 1621—1622 рр. у Києві у відповідь на трактат уніатського церковного діяча Л. Кревзи «Оборона унії».У «П.» використано численні джерела: твори античних, візантійських, західно-европейських істориків, церковно-історичну літературу, польські хроніки, давньоруські літописи і сучасну автору антиуніатську публіцистику.

Твори І. Вишенського( «Послання до єпископів...").«Ключ царства небесного» Герасима Смотрицького (1587) - перша друкована пам'ятка української полемічної літератури; складається з посвяти князю Олександрові Острозькому, звернення «До народовруских …» і двох полемічних трактатів «Ключ царства небесного и нашее христианское духовное власти нерушимый узел» та «Календар римський новый».

25.Мова послань Івана Вишенського.

Тематика полемічних творів потребувала розширення рамок риторичних засобів за рахунок введення живомовної експресії та вже значних на той час мовних надбань українського фольклору. Тому і такий великий захисник церковнослов'янської мови, як Іван Вишенський, який вважав її "плодоноснійший од всъх языков и богу любимший", широко використовував у своїй творчості просту мову. Навіть у творах, написаних слов'яноруською мовою ("Иоанна мниха извещение краткое о латинских прелестях", "О еретиках", "Новина...", "Позорище мысленное"), трапляються елементи "простої" мови на зразок: тепла хата, коханка.

У творах, написаних простою мовою ("Писание к утекшим от православное вҍры епископам"; "Краткословный отвът... против безбожного... писания Петра Скарги", "Порада", "Зачапка мудрого латынника с глупым русином" та ін.), Вишенський, звертаючись до фактів реальної дійсності, конкретного життя, надає перевагу джерелам живої розмовної мови і тільки богословські питання висвітлює церковнослов'янською, припасовуючи, перекладаючи окремі слова й вирази простою мовою. Вислів П. Житецького про те, що, "незважаючи на свою релігійну повагу до слов'янської мови, не міг [І. Вишенський. —Авт.] упоратися з її важкою фразеологією, то переробляючи її в народному дусі, то мішаючи її з народними словами й виразами, сповненими міцного малоруського гумору", є правильним у тому розумінні, що Вишенський об'єктивно уже не міг знехтувати "просту" мову, вона владно пробивалася в літературу. П. Плющ точно зауважує, що у творчості Івана Вишенського "змагання книжної і живої розмовної мови відбиває реальний стан речей у мовній культурі самого І. Вишенського і подібних до нього тогочасних українських книжників".

Стихія церковнослов'янської мови цілковито переважає у творах І.Вишенського, стихія ж живої мови дуже позначається на його творах, писаних "простою" мовою. Твори Івана Вишенського збагачені словами та виразами української народної мови: але, барило, бридкий, будувати, воли, волосся, вирок, виконати, вилучати, відомий, власний, глитати, горілка, гостинець, драпіжник, жебрак, зрада, зажмурити, заступник, запитати, інший, коляда, кривда, кожем'яка, комора, коні, лічба, лях, марно, мовити, нікчемний, неборака, обора, огидний, отрута, ошукати, порада, перешкода, панувати, послухати, прагнути, паскудний, певний, пильно, пиха, ремісник, сіромаха, стайня, страва, страшно, скриня, стан, хата, хлопчик, черево, четвертак, червоний, чоботище; як у маслі плаваєте, нічого не дбати, очі витріщити, як мати народила, з ласки Божої, на сміх чорту тощо.