3. Методологічні основи наукового пізнання і творчості.

3.1. Поняття наукового знання і пізнання.

Знання – це ідеальне відтворення в мовній формі узагальнених уявлень про закономірність зв’язків об’єктивного світу.

4

Процес руху людської думки від незнання до знання називають пізнанням, в основі якого є відображення об’єктивної дійсності у свідомості людини в процесі його суспільної, виробничої і наукової діяльності, яку називають практикою.

Тому основною рушійною силою розвитку пізнання і його ціллю є потреба практики. Людина пізнає закони природи щоби поставити їх собі на службу, а закони суспільства, щоби згідно з ними впливати на хід історичних подій.

Пізнання виростає з практики, а пізніше саме може скеровуватися на практичне оволодіння дійсністю. Від практики до теорії і від теорії до практики, від дій до думки і від думки до дійсності – така загальна закономірність відношення людини в оточуючій дійсності.

3.2. Відносне і абсолютне знання

Треба сказати, що завершення пізнання завжди відносне, оскільки в процесі пізнання виникають нові проблеми і задачі, які були підготовлені і поставлені попереднім розвитком наукової думки.

Вирішуючи ці задачі та проблеми, наука повинна випереджувати практику і таким чином свідомо скеровувати її розвиток. Вся наука, все пізнання людини скероване на досягнення правдивих знань, які правдиво відображають дійсність. Тільки правдиве наукове знання служить людині, в противагу неправдивому знанню.

Правдиві знання існують в виді законів науки, теоретичних настанов і висновків, вчень, підтверджених практично та існуючих об’єктивно, незалежно від праці і відкрить вчених. Наукове знання може бути відносним і абсолютним.

Відносне знання - це знання, яке будучи в основному правдивим відображенням дійсності, відрізняється деякою не повною ідентичністю зображення і об’єкту.

Абсолютне знання – це повне, вичерпне відтворення узагальнених представлень про об’єкт, що забезпечує абсолютне співпадання зображення і об’єкту.

Абсолютне знання не може бути заперечене або змінене в майбутньому

(наприклад з яких елементів складається).

Слід зауважити, що безперервний розвиток практики включає можливість перетворення знання в абсолютне, але абсолютність практики дозволяє відрізнити правдиве знання від заблукання. Науковим критерієм знань про дійсність є суспільна практика.

Пізнання включає в собі два рівні, а саме: чуттєвий і раціональний.

Чуттєве пізнання формує емпіричне знання, а раціональне пізнання – теоретичне.

Чуттєве пізнання забезпечує безпосередній зв’язок людини з навколишньою дійсністю.

Елементами чуттєвого пізнання є:

5

1. відчуття;

2. сприйняття;

3. представлення;

4. уявлення.

1. Відчуття – це зображення мозком людини властивостей предметів або явищ об’єктивного світу, які діють на його органи чуття.

2. Сприйняття – зображення мозком людини предметів або явищ в цілому, причому таких, які діють на органи чуття в даний момент часу.

Сприйняття – це первинний чуттєвий образ предмету або явища.

3. Представлення – вторинний образ предмету або явища, які в даний момент часу не діють на органи чуття людини, но обов’язково діяли в минулому. Це образи або явища, які відновлюються по збережених в мозку слідах минулих дій предметів або явищ.

4. Уявлення – це поєднання і перетворення різних представлень в цілу картину нових образів.

Раціональне пізнання доповнює і випереджує чуттєве, сприяє освідомленню суті процесів, розкриває закономірності розвитку. Формою раціонального пізнання є абстрактне мислення.

Мислення – це опосередковане і узагальнене відображення в мозку людини суттєвих властивостей, причинних відносин і закономірних зв’язків між об’єктами або явищами. Мислення нерозривно пов’язано з мовою і не може здійснюватись без неї. Основний інструмент мислення – це логічні міркування людини, структурними елементами яких є поняття (уявлення), міркування , висновок розуму.

Поняття (уявлення) - це думка, що відображає суттєві і необхідні ознаки предмету або явища.

Поняття можуть бути загальними, поодинокими, збиральними, абстрактними і конкретними, абсолютними і відносними.

Загальні поняття зв’язані не з одним , а з багатьма предметами.

Поодинокі поняття відносяться завжди до одного певного предмету.

Під збиральними поняттями розуміють поняття, які означають цілі групи однорідних предметів, що творять відому єдність (транспортний потік).

Конкретні поняття відносяться до конкретних предметів, а абстрактні до окремих ознак цих предметів.

Відносні поняття характерні тим, що вони завжди в думці попарні: (правий – лівий, світлий – темний).

Абсолютними називають поняття, які не мають парних відношень, наприклад: дім, дерево, планета.

І цілий ряд інших понять, таких як:

• тотожні – один зміст;

• рівнозначні – цей же об’єм, но відрізняється змістом;

• підпорядковані – за змістом входять в більш високі;

• протиречиві – заперечують позитивні поняття;

6

• протилежні - що заперечується і визначається наявністю.

Розкрити зміст поняття - дати визначення (залізобетон).

Визначення повинно відповідати двом важливим ознакам:

1. вказувати на найближче родове поняття;

2. вказувати на то, чим дане поняття відрізняється від інших (наприклад квадрат і прямокутник).

Розвиток наукових знань веде до уточнення визначень поняття, вносить нові ознаки в його зміст. В наукових дослідженнях визначення звичайно завершують процес досліджень, зміцнюють ті результати до

яких вчений прийшов в своєму дослідженні.

Без визначення понять можливе сфальшоване пояснення думки автора досліджень.

Міркування – (судження) – це думка, в якій через зв’язок понять стверджується або заперечується що-небудь. Це співставлення понять, які встановлюють об’єктивний зв’язок між обдумуваними предметами ї їх ознаками ( якість, кількість, відношення).

До міркування про предмет або явище людина може прийти або шляхом безпосереднього спостереження якогось факту, або опосередкованим шляхом з допомогою висновку розумового, в процесі мислення як послідовність двох або декількох суджень.