(А) Синтаксичні зв’язки
Типовим виявом синтаксичних одиниць (словосполучень, речень) є їх неоднокомпонентність. Синтаксичні одиниці складаються з двох або більше компонентів, що перебувають у відповідному синтаксичному зв’язку. Синтаксичні зв’язки, корелюють із семантико-синтаксичними відношеннями між компонентами синтаксичних одиниць, формально їх виявляють.
Складові компоненти основних синтаксичних одиниць – словосполучень, речень, ССЦ – можуть пов’язуватися такими засобами:
1) формами слів; 2) прийменниками; 3) сполучниками; 4) порядком слів; 5) інтонацією. На рівні форми слова наявні такі засоби зв’язку: а) флексії
(забивати сокирою, наступного літа); б) службові слова [прийменники]
(іти до хати, неподалік від школи).
На рівні речення зв'язок оформлюється так: 1) порядок компонентів: ліс зелений (пор. словосп. зелений ліс); 2) сполучники і сполучні слова: Хто не працює, той не їсть (Нар. тв.); 3) інтонація: Борітеся – поборете (Т. Ш.).
Традиційна граматика розрізняє два основних види зв’язку: підрядність і сурядність. Їх відмінність полягає в наявності/відсутності головного і залежного компонента: порада матері і брат і сестра. Обидва типи зв’язку знаходять вияв у реченні, де можна виділити також предикативний зв'язок, тобто зв'язок між підметом і присудком.
Типи синтаксичного зв’язку (предикативний, підрядний, сурядний) визначаються на основі напрямку синтаксичної залежності:
двобічний напрямок залежності – предикативний зв'язок
( S↔P: Дощ іде);
однобічний напрямок залежності – підрядний зв'язок
( S↔P→Obj. : Дощ іде в місті);
відсутність залежності – сурядний зв'язок ( Дощ іде в місті і селі).
Висновок.
Підрядний зв'язок – це зв'язок залежного й головного компонентів у реченні чи словосполученні. Такий зв'язок характерний для складнопідрядних речень, підрядних словосполучень.
Сурядним зв’язком поєднуються однорідні члени простого речення та частини складносурядного речення. Характерною його ознакою є те, що поєднувані ним компоненти виступають як рівноправні, незалежні один від одного. Основним засобом вираження цього зв’язку є сурядні сполучники.
2. (Б) Синтаксичні відношення
Речення і словосполучення являють собою не будь-який набір слів, а поєднання, у якому між словами встановлюються не лише синтаксичні зв’язки, про які говорилося, а й відношення.
Відношення – це вид синтаксичної відповідності (часової, просторової, причинової і т.д.), який знаходить регулярне вираження у висловленні. Відношення існують між словами у словосполученні й між частинами речення. У словосполучення існують такі відношення:
атрибутивні (означальні);
об’єктні;
обставинні (адвербіальні)
Виділяють ще й четвертий тип відношень – апозитивні (Є. Курилович).
Атрибутивні відношення – предмети та їхні ознаки: красивий чоловік, жахлива думка, гілка калини, бажання допомогти. Основні моделі його реалізації: 1) прикм.+ імен.; 2) імен.+ імен.; 3) імен.+інф. При атрибутивних відношеннях залежний компонент словосполучення завжди є означенням.
Обєктні відношення встановлюються між дією та об’єктом, на який вона спрямована чи з яким вона пов'язується: написати твір, жати серпом. В об’єктних словосполученнях залежний член може позначати:
а) прямий об’єкт дії (співати пісню);
б) знаряддя дії (орати поле плугом);
в) особу (підтриманий студентами);
г) об’єкт, що зумовлює зміст основної дії (жалкую за селом).
Обставинні відношення – дії (ознаки) і обставини, що характеризують дії (ознаки). Види обставинних відношень: а) часові (піти пізно, розпочав через місяць); б) просторові (був недалеко, увійшов до хати); в) причинові
(сказати чомусь, не з’явився через хворобу); г) мети (приїхав відпочивати, працював задля добра); ґ) означальні (хоробро битися);
Апозитивні відношення встановлюються між словами – найменуваннями предметів, один із яких означає якість, властиву іншому, панівному компонентові: дівчина-герой, бідняк-конюх.
Мовознавці наголошують на необхідності виокремлення й інших відношень.
Комплетивні відношення виникають у синтаксично зв’язаних словосполученнях, коли головне слово потребує смислового доповнення: три брати, вид спорт, шматок хліба.
Виділяють ще й суб’єктні відношення (І. Р. Вихованець, А. П. Загнітко), коли залежне слово позначає суб’єкт дії, діяча: приїзд сина→син приїхав; розкидані вітром → вітер розкидав.
Велика кількість словосполучень має синкретичне значення, коли поєднує два або кілька виділених значень:
м
иска
з пиріжками об’єктні + атриб.
дума про тебе
мандрівка в гори атриб.+ обст.(просторові)
повернення з села (див. лекцію№2)
У межах синтаксичних одиниць бувають предикативні й непредикативні відношення. Предикативні відношення існують у реченні тільки між підметом і присудком (від лат. predicatum – 1) висловлене, сказане; 2) присудок). Предикативні відношення виражаються предикативним зв’язком (І. Р. Вихованець), який формує структурну основу простого речення. Суть його в тому, що він поєднує такі компоненти, які однаковою мірою передбачають один одного, між ними встановлюється двобічна залежність, взаємопогодженість. Цей зв'язок, як говорилося, буває тільки між підметом і присудком. Оскільки підмет і присудок формують предикативні відношення і становлять основу простого речення, то й речення є предикативною синтаксичною одиницею.
Крім предикативних відношень, існують іще напівпредикативні відношення – відношення, що встановлюються між відокремленими другорядними членами речення і тими словами, які вони пояснюють: Гола земля, бита крилами вітру, безнадійно сіріла під олив’яним небом (М. Коцюб.); А я стою, похилившись, думаю, гадаю (Т. Ш.).
Усі інші типи відношень є непредикативними. Словосполучення завжди підпорядковується реченню і не є предикативною синтаксичною одиницею.