- •Сучасна українська літературна мова. Синтаксис Основна література до курсу
- •Синтаксис. Загальні питання
- •Синтаксис. Загальні питання (Вступ)
- •Предмет синтаксису як граматичного рівня сучасної української літературної мови. Типи синтаксичних одиниць.
- •(А) Синтаксичні зв’язки
- •2. (Б) Синтаксичні відношення
- •Зв'язок синтаксису з лексикологією та морфологією
Лекція № 1
Сучасна українська літературна мова. Синтаксис Основна література до курсу
Вихованець І.Р. Граматика української мови: Синтаксис. – К. : Либідь, 1993. – 348 с.
Сучасна українська літературна мова: Синтаксис / За ред. І. К. Білодіда. – К. : Наук. думка,1972. – 451 с.
Сучасна українська літературна мова / За ред. М. Я. Плющ. – К. : Вища шк., 1994. – 414 с.
Сучасна українська мова / За ред. О.П. Пономарева. – К. : Либідь, 1997. – 399 с.
Слинько І.І., Гуйванюк Н.В., Кобилянська М.Ф. Синтаксис сучасної української мови: Проблемні питання. – К. : Вища шк., 1994. – 670 с.
Вихованець І. Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови. – К. : Наук. думка, 1992. – 222 с.
Вихованець І. Р., Городенська К. Г., Русанівський В. М. Семантико-синтаксична структура речення. – К. : Наук. думка, 1983. – 219 с.
Каранська М. У. Синтаксис сучасної української літературної мови. – К. : НМК ВО, 1992. – 399 с.
Шульжук К. Ф. Синтаксис української мови: підручник. – К. : Видавничий центр "Академія", 2004. – 408с. (Серія "Альма-матер").
Дудик П. С., Прокопчук Л. В. Синтаксис української мови: підручник. – К. : Видавничий центр "Академія", 2010. – 384 с. (Серія "Альма-матер").
Синтаксис. Загальні питання
Предмет синтаксису як граматичного рівня сучасної української літературної мови. Типи синтаксичних одиниць.
Синтаксичні зв’язки й відношення:
а) сурядність і підрядність як види синтаксичних зв’язків;
б) предикативні й непредикативні відношення.
3. Зв'язок синтаксису з лексикологією та морфологією.
Синтаксис. Загальні питання (Вступ)
Предмет синтаксису як граматичного рівня сучасної української літературної мови. Типи синтаксичних одиниць.
З-поміж мовних рівнів окремий тип становить синтаксичний (одиниця синтаксема). Це складний рівень, оскільки в ньому знаходяться усі інші основні й проміжні рівні. Термін “синтаксис” іншомовного походження. У давньогрецькій мові це слово означало “лад”, “шикування війська” ( гр.syntaxis – побудова, зв'язок, з′єднання).
У сучасній лінгвістиці термін “синтаксис” має два значення:
1) певний компонент мовної системи – моделі й закономірності побудови словосполучень, речень; 2) наука, яка вивчає синтаксичний компонент (ярус) мовної системи, описує синтаксичні одиниці.
І. Р. Вихованець твердить, що необхідно розрізняти 1) синтаксис мови і
2) синтаксис як науку. Синтаксис мови – це синтаксична будова мови, сукупність синтаксичних одиниць та правил, які регулюють творення й функціонування синтаксичних одиниць. Синтаксис як наука – це розділ граматики, що вивчає синтаксичну будову мови, форму й зміст синтаксичних одиниць.
Перші відомості про синтаксис, які наводять вітчизняні вчені знаходимо вже в “Граматиці словенській” (1619р.) М. Смотрицького, яку М. Ломоносов назвав “воротами ученості” (1755р.). Тут розглядаються лише словосполучення. У середині 19 ст. представники логіко-граматичного напряму в мовознавстві предметом синтаксису вважали речення (Ф. І. Буслаєв). Представники формально-граматичного напряму
(поч. і перша половина 20 ст.) О. М. Пєшковський, М. М Персон зробили спробу формалістичного синтаксису без урахування конкретної семантики цілісних висловлень і їх лексичних компонентів. Предметом вивчення в синтаксисі вважали словосполучення, різновидом якого є речення. Навіть складне речення та періоди кваліфікували як види словосполучень. У підручниках з української мови для шкіл та вишів термін “синтаксис ” створився не відразу: словосочінєніє, складня, синтакса, синтаксис. Останній термін закріпився правописом 1946 року. Він є міжнародним. Проблема відмежування синтаксичних явищ від несинтаксичних не вирішена до кінця й сьогодні.
Предметом синтаксису в широкому розуміння є будова зв’язного мовлення, синтаксична структура мови, точніше – це закономірності сполучення слів і їх форм у словосполучення та речення, простих речень у складні, побудова зв’язного тексту, а також типи, значення, функції, умови вживання синтаксичних одиниць мови – словосполучень, речень, зв’язного тексту. Складовими частинами синтаксичної науки є синтаксис словосполучення, синтаксис речення і синтаксис тексту. Однак, у мовознавстві є й інші погляди. Так, І. К. Кучеренко пропонує розмежовувати об’єкт і предмет синтаксису: об’єктом, на його думку, є речення, а предметом – словосполучення.
Традиційно до одиниць синтаксису відносять словосполучення, речення, складне синтаксичне ціле (надфразну єдність). Основною одиницею є речення як комунікативна одиниця. Речення бувають різноманітні за змістом і за будовою. Основними типами речень за будовою є прості й складні. Нижчою одиницею синтаксису є словосполучення. Воно відрізняється від речення тим, що не виконує комунікативну функцію, тобто є одиницею докомунікативного рівня, причому словосполучення входить у систему комунікативних засобів через речення. Різниця між реченням і словосполученням і в тому, що речення – це предикативна одиниця, а словосполучення – підпорядкована предикативна одиниця.
Своєрідною синтаксичною одиницею є складне синтаксичне ціле, що становить собою поєднання речень, пов’язаних спільним змістом та лексико-граматичними засобами.
І. Р. Вихованець вважає, що до одиниць синтаксису, крім словосполучення й речення, треба віднести ще й мінімальну синтаксичну одиницю, під якою розуміють компонент речення чи словосполучення, що виділяється на основі синтаксичного зв’язку (форм. – синтаксичний компонент) чи семантико-синтаксичного відношення (сем.-синт. компонент).
Навіть побіжний аналіз говорить про те, що питання про одиниці синтаксису є складним і проблемним. У шкільних підручниках, у традиційній науці взагалі усталилася думка, що основними синтаксичними одиницями є словосполучення, речення (просте і складне), а також складне синтаксичне ціле, тобто синтаксис вивчає словосполучення, речення, поєднання словосполучень у речення, простих речень у складні, простих та складних у складне синтаксичне ціле.
