7. Неолітична революція та її вплив на розвиток культури.

Для епохи неоліту характерні глибокі і якісні зміни, що відбулися в усіх сферах життя людства, в тому числі і в культурі. Саме в цей період сталася неолітична революція – перехід від привласнення продуктів природи до їх відтворення. Виникнення відтворювального господарства стало наслідком дії багатьох взаємозумовлених чинників. Серед них розрізняють соціальні – визрівання ідеї культивування рослин і одомашнення тварин, – так і природні – наявність дикої фауни та флори, що піддається втручанню людини.

Виникнення та утвердження відтворювального господарства були результатом творчих сил людини. Перед тим, вона ніби йшла за природою; тепер вона стає її творцем.

Термін «неолітична революція» вперше було введено до наукового обігу англійським археологом Г. Чайлдом. Це поняття посіло проміжне місце в його концепції трьох революцій: революції знарядь (поява засобів праці як один з чинників антропогенезу), неолітичної революції (виникнення відтворювального господарства) та міської революції (поява міст як уособлення перших цивілізацій). Неолітична революція супроводжувалась цілою низкою вдосконалень і винаходів, які докорінно змінили життя та побут людей і своєю чергою сприяли розкриттю нових потенційних можливостей розуму.

Неолітичний час характеризується, насамперед, значним поліпшенням техніки виготовлення кам’яних знарядь праці. Найхарактернішою рисою цієї техніки є остаточна обробка кам’яних знарядь способом шліфування або полірування, а також пиляння та свердлування каменю, що дало змогу людині з більшим успіхом надавати каменю бажаної форми.

Процес переходу до землеробства йшов непомітно й поволі. Спостерігаючи за злаками, насіння яких збирали, люди усвідомили зв’язок між посівом і врожаєм і почали вирощувати їх штучно. Скотарство почалося з того, що травоїдних тварин приваблювали відходи землеробства. І люди почали приваблювати ними тварин, підгодовувати їх і перетворювати на свійських. За допомогою вже приручених собак общини брали під свій контроль, охорону і догляд стада тих тварин, на яких раніше полювали.

З появою нових галузей господарства в орбіту людської діяльності входить сама земля (вона стає предметом праці), худоба, вдосконалюється наявна та формується нова база знарядь та інших господарських засобів.

Одним з нововведень доби неоліту була кераміка. Винайдення формування й випалювання глиняного посуду дало змогу поліпшити способи приготування їжі та розширити асортимент харчових продуктів. Це сталося біля VІ-VІІ тисяч років тому. Спочатку посуд робили з грубими стінками. Згодом посудові надають гарних форм, прикрашають орнаментами. Випалена на вогні глина була першим штучним матеріалом, який створила людина. Як вважають дослідники, глиняний посуд виник шляхом обмазування сирою глиною посуду, сплетеного із лози. Такий посуд випадково потрапляв у вогонь, дерев’яна частина вигорала, а глина обпалювалась, ставала досить твердою та водонепроникною. На вогких ще стінках посуду паличками, кістками, навіть пальцями виводять різні зображення: смужки, ялинки, хрести.

У цей час людина опанувала прядіння і ткацтво. Волокно для прядіння спочатку виробляли з диких рослин – кропиви, конопель. Потім з вовни. З’являються перші примітивні верстати.

Землю обробляли мотиками з каменю, великими патиками, жали кам’яними серпами. Зерно мололи кам’яними зернотерками. У цей же час почали споруджувати човни. З великого стовбура дерева випалювали середину, вигладжували її сокирами з каменю, залишаючи одну-дві перегородки. Цими човнами можна було випливати на середину великих річок та озер для рибальства, а також робити більші рейси річками, які набули значення водяних шляхів, що сполучали різні племена.

З цього часу в житті людини починається нова ера: вона виходить за межі території, де мешкає. Поволі зникають межі між окремими племенами, починаються зв’язки між віддаленими територіями. Зароджується обмін, починаються впливи різних культур. Разом з тим, культура перестає бути єдиною і однорідною: вона розпадається на етнічні культури, кожна з яких отримує специфічні особливості, стає самобутньою і неповторною.

.8. Поняття цивілізації.

Саме пришвидшення прогресу дає можливість дослідникам назвати суспільство цього часу цивілізацією (з лат. – громадянський).

У наукових дослідженнях висловлюється розмаїття думок щодо застосування терміну «цивілізація». До якого періоду розвитку культури людства слід це застосовувати, що означає це поняття. У літературі зафіксовано кілька визначень цього терміну. Серед найрозповсюдженіших такі: 1) в найширшому розумінні ним користуються для протиставлення суспільства (культури) природі; 2) називають культурну (духовну) спорідненість людських спільнот різного рівня, які можуть збігатися чи не збігатися з державними (політичними) утвореннями; 3) це назва певної стадії в історії людства, яка настає після дикунства та варварства і характеризується, насамперед, виникненням державності. Розглядаючи цивілізацію саме в такому, третьому значенні, можна дефініціювати це явище як такий стан суспільства, якому притаманні державна система управління, соціальна стратифікація (елітарне суспільство на противагу первісному егалітарному), різні форми експлуатації. За загальним визначенням своєрідність кожної цивілізації визначається конкретним проявом названих чинників, а також специфікою культури – релігії, права, світоглядної системи, менталітету в цілому.

Коли суспільство лише почало вперше виробляти додатковий продукт, то, його, звичайно, було ще далеко не достатньо для того, щоб підвищити рівень життя всього суспільства. Поки що лише частина суспільства мала користь від додаткового продукту. А це означає, що у суспільстві неминуче виникає економічна і соціальна нерівність. Більш того, без такої нерівності, без розвитку тих можливостей для зростання продуктивних сил, які були закладені в експлуатації праці одних для користі інших, при тодішньому рівні розвитку виробництва прогрес взагалі був неможливий. Проте ніхто не погоджується добровільно на те, щоб поступитися зайвою часткою у суспільному продукті комусь іншому. Внаслідок цього необхідним був апарат насильства, який би примушував усе суспільство і особливо нижчі його верстви до дотримання встановленого соціально-економічного ладу. Цим апаратом є держава з її адміністративним персоналом, територіальним (замість родоплемінного) принципом поділу керованої області, спеціальними збройними силами, відділеними від народу у цілому (навіть від його ополчення), і з податками, які стягувалися з населення на утримання державного апарату та збройних сил.

До рис, притаманних кожній цивілізації, дослідники найчастіше відносять: 1) появу міст, які уособлюють факт розподілу праці – появу ремісників, купців, а також апарату управління, професійних воїнів, жерців, тобто груп людей, прямо не пов’язаних з виробництвом продуктів харчування; 2) наявність відносин власності; 3) соціальне розшарування суспільства; 4) поступову заміну правових звичаїв системою норм звичаєвого права та законодавством.

Далі на шляху прогресу стародавнього населення був історичний період, що тривав у ІІІ-ІІ тисячолітті до н.е. Він дістав назву епохи бронзи за найменуванням цього сплаву (мідь плюс олово чи рідше – свинець або миш’як). Цей штучний метал був твердішим, ніж мідь, температура його плавління була також значно нижчою: мідь плавиться за температури 1056 градусів, а бронза – близько 700-900 (за Цельсієм). Таку температуру можна було отримати навіть у найпримітивніших печах, а то і на вогнищах просто неба. Вважається, що відкриттю цього сплаву могла сприяти наявність у деяких мідних рудах домішок олова (найкраща бронза – 9 частин міді і 1 частина олова). Коли люди пересвідчились у перевагах нового металу, з нього почали виготовляти різні знаряддя та зброю. На території нинішнього Донбасу в давнину були такі шахти для видобування руд, необхідних для виробництва бронзи.

Розвиток металургії бронзи і поява загальної кількості металевих знарядь сприяли подальшому розвитку всього господарського комплексу. Патріархальні родинні відносини остаточно утвердилися у тогочасному суспільстві – головна роль переходить до чоловіків.