3.Функції культури.

Призначення культури та роль, яку вона відіграє в людському житті, виявляються в її функціях. Одна з головних – людинотворча. Культура – це своєрідна форма самопізнання людини, оскільки вона показує їй не тільки оточуючий світ, але й її саму. Це свого роду дзеркало, де людина бачить себе і такою, якою вона повинна стати, і такою, якою вона була і є. Результати пізнання і самопізнання передаються у вигляді досвіду, життєвої мудрості за допомогою певних кодів – знаків, символів, образів тощо – від покоління до покоління, від одного народу до іншого. Це інформативна функція культури. У цій функції культура пов’язує покоління, збагачуючи кожне наступне досвідом попередніх. Щоб стати культурною, людині необхідно пройти, як говорив І.-В.Ґете, “через усі епохи світової культури”.

Культура створює і відтворює сукупність норм і правил поведінки. Всі вони призначені для однієї загальної мети: організації спільного життя людей. Існують норми права і моралі, норми в мистецтві, норми релігійної поведінки. Всі ці норми регламентують поведінку людини, зобов’язують її притримуватись якихось кордонів, які вважаються оптимальними в тій чи іншій культурі. В цьому виявляється регулятивна функція культури.

Культурний рівень – це показник культурності чи ступеня засвоєння окремою людиною, колективом чи суспільством певних видів діяльності чи поведінки, культурних цінностей попередніх поколінь. Проте, яких саме видів діяльності і яких цінностей, – залежить від рівня культури в суспільстві. Культурний рівень не співпадає з рівнем грамотності чи освіченості. Культура не вручається разом з дипломом, оскільки є результатом внутрішнього розвитку і самовдосконалення.

Людина є суб’єктом культури, її творцем. Сама людина формує себе в процесі своєї діяльності, є об’єктом культури. Її людські якості є результатом засвоєння нею культури, цінностей суспільства, його традицій. Тому культура є мірою людського в людині, характеристикою розвитку людини як суспільної істоти. Розвиток культури характеризує ступінь оволодіння людиною силами природи, рівень розвитку самої людини, розширення її знань, удосконалення здібностей. Змінюючи природне середовище, пристосовуючи його до своїх потреб, людина створює культурне середовище, в яке входять техніка, житло, поселення, засоби зв’язку, (дороги, транспорт), засоби спілкування (мовлення, писемність, радіо, телебачення та ін.) тощо. У культурі, яка розвивається, співіснують стійкий (стабільний) і новаторський аспекти. Стійкий аспект – це культурна традиція, завдяки якій відбувається накопичення і передавання колективного досвіду в історії, так що кожне нове покоління людей може аналізувати цей досвід, спираючись на створене попередніми генераціями.

У світі існують країни з домінантою так званої традиційної культури (азіатські, африканські держави). Тут люди, засвоюючи культуру, відтворюють її зразки, а якщо і вносять зміни, то лише в межах, санкціонованих традицією. Таким чином, традиція домінує над творчістю. Культура виступає як певний набір готових стереотипних програм (звичаїв, ритуалів, навичок). В культурі відбиваються зміни у світогляді, системах цінностей, ідейних засадах – відтак можна вести мову про реакційні і прогресивні тенденції в культурі, хоча з часом оцінки тих чи інших попередніх культурних процесів самі можуть змінюватись під впливом дуже багатьох факторів, як об’єктивних, так і суб’єктивних.

Не будь-яке новаторство є творчістю культури. Створення нового стає творчістю культурних цінностей тоді, коли воно має загальноприйнятний зміст, набуває суспільної значущості, знаходить відгук у широкого загалу людей. Коли письменник у своєму романі оповідає на високому художньому рівні про свої почуття, події життя і діяльність, він бере участь у творенні культури, оскільки зміст і форма його твору викликають схвальні емоції у людей, захоплення, інтелектуальну і естетичну насолоду. А якщо якийсь твір таких властивостей не має, якщо дійсною цінністю для суспільства він не стає, пам’ять про нього не матиме помітної культурної вартості.