14. Давньогрецька культура на терені України

З кінця VІІ ст. до н.е., греки засновують на Північному Причорномор’ї свої міста-колонії: Тір (в гирлі Дністра), Ольвію (на Південному Бузі), Херсонес, Пантікапей, Феодосію (в Криму).Найбільшою з них була Ольвія, розташована в гирлі Дніпра, поблизу сучасного Миколаєва. Колонії греків, особливо спочатку, в основному були аграрно-торгівельними поселеннями. Для заснування колонії вимагалася не лише ініціатива торгівельно-ремісничих кіл міста, але й наявність достатньої кількості колоністів, здатних захопити родючі ділянки землі, необхідні для заснування колонії.

Для організації колонії попередньо обирали добре укріплений за своїми природними умовами район; по-друге, місце, зручне для життя, тобто родючу рівнину з достатніми джерелами прісної води і для пиття, і для зрощування полів, з запасами корисних копалин; розміщену біля морської гавані зв’язаної одночасно з сухопутними шляхами, що полегшують зв’язок з місцевим населенням.

Склад колоністів не був однорідним. Існував звичай перевозити в колонію і жерців, пов’язаних з основними культами полісних богів метрополії (з грецької – «місто-мати» – засновника колонії), і священний вогонь, взятий від вогнища міста. Колонія не повинна була ворогувати з метрополією, хоча згодом цього не завжди дотримувалися.

Осідаючи в цих землях, греки заводили своє господарство, садили виноградники, ловили рибу та головне – вели торгівлю з місцевим населенням. Це сприяло жвавому культурному обміну між народами й поширювало здобутки середземноморської культури на наших теренах, адже греки тоді мали зв’язки з усіма регіонами Середземномор’я. Археологи знаходять численні грецькі вироби не тільки на півдні України, а й на території Київської, Полтавської, Харківської областей. В старих могилах, що вивчалися в різних куточках України, зустрічають гроші, які карбувалися в грецьких містах-колоніях, античні глиняні амфори з-під вина й оливи, грецькі вази й різні інші вироби античних майстрів, у першу чергу, з золота й срібла. Грецьким майстрам замовляли вироби з золота скіфи. Для скіфських царів карбували греки й власне скіфські гроші. З грецькими товарами йшла в наші землі й культура, нові технології, майстерність передових у тогочасному світі виробників. Разом із крамом тутешні мешканці набували відомостей про світ, про побут та звичаї греків. Цей побут вельми приваблював місцевих жителів, формував у них критерії так званого престижного споживання.

За устроєм ці держави були демократичними (Ольвія, Херсонес) чи аристократичними (Пантікапей, до утворення Боспорського царства) республіками або монархією (Боспорське царство). В республіках законодавча влада належала народним зборам, виконавча – архонтам. Вільними повноправними громадянами були лише чоловіки – уродженці міста. Досягнувши повноліття, вони складали присягу на вірність державі, її законам. До найважливіших обов’язків громадянина полісу належали захист демократичного ладу, оборона міста від ворогів.

В містах-колоніях панували рабовласницькі відносини. Раби виконували значний обсяг найтяжчих робіт. Джерелами рабства були військовий полон, народження від рабині, купівля на невільничих ринках або у сусідніх племен. Раби були позбавлені прав. До громади також не належали жінки та всі негреки.

Історія античних міст-держав Північного Причорномор’я поділяється на три основні періоди: 1) VІІ–І ст. до н.е. – самостійність функціонування полісів на базі еллінських традицій і співіснування з скіфськими племенами; 2) І ст. до н.е. – ІV ст. н.е. – поступова втрата незалежності полісами, підкорення їх Римській імперії, постійні руйнівні напади готів і гунів. Періодом найвищого розквіту полісів були V–ІІІ ст. до н.е. Наприкінці ІІІ ст. н.е. колонії фактично перестають існувати. Грецька колонізація Північного Причорномор’я тривала понад тисячу років. Фактично це була периферія античної цивілізації, але все ж вона відзначалась оригінальністю, будучи своєрідним поєднанням античності і «варварства»; 3) Після розколу Римської імперії на Західну і Східну (Візантійську) настав візантійський період в історії Північного Причорномор’я (ІV–VІІ ст.