Володимир Греченко
ІСТОРІЯ
УКРАЇНСЬКОЇ
КУЛЬТУРИ
Запитання та відповіді
Харків 2010
Греченко В.А.
К90 Історія української культури:Запитання та відповіді: Довідник для школярів та студентів / Греченко В.А Харків:Торгсінг Плюс, 2010. – 119 с.
У запропонованому довіднику дано відповіді на всі питання для підготовки до іспиту(заліку) з історії української культури відповідно до програми курсу, висвітлюються основні аспекти розвитку української культури від первісного суспільства до сучасної доби. Теоретичний та фактичний матеріал розкриває основні тенденції поступу освіти, науки, літератури, образотворчого мистецтва .
Для студентів, курсантів, викладачів курсу “Історія української культури”, усіх, хто цікавиться цими проблемами.
ББК 71(0)я73
©
Греченко В.А.
1. Визначення поняття «культура».
Термін “культура” вперше зустрічається в одному з творів знаменитого римського оратора Цицерона (45 р. до н.е.). Первісно він означав обробку ґрунту, його “культивування”, тобто зміни у природі під впливом людини, на відміну від змін, викликаних природними причинами. Вже у цьому первісному змісті терміну було підкреслено важливу особливість культури – її людський фактор, висловлено ідею впливу людини та її діяльності на оточуючий світ. Як самостійна наукова категорія “культура” фіксується вперше у працях німецького юриста С.Пуфендорфа (1632–1694). Він застосував цей термін для визначення різноманітних результатів діяльності людини.
В подальшому слово “культура” отримало ще більш узагальнене значення, яке охоплювало собою сукупність створених людськими спільнотами традиційних благ і цінностей. У такому розумінні культура постає як створена людиною “друга природа”, надбудована над природою первісною, як до певної міри окремий світ, створений людиною додатково до світу природного.
Таким чином, у найзагальнішому вигляді культура – це сукупний результат продуктивної діяльності людей. У вузькому, особистісному розумінні культура – це певні цінності та норми поведінки людини в соціальному і природному оточенні.
Поступ людства, розвиток особистості неможливі без засвоєння культурних надбань минулого. Людство й зараз захоплюється шедеврами, створеними митцями як понад дві тисячі років тому, так і 500, і 100 років тому. Культура в її кращих зразках відбиває те прекрасне і вічне, яке не може й не мусить піти в забуття. Так звані “вічні проблеми” мистецтва торкаються тих аспектів людського буття, які завжди хвилювали, хвилюють і будуть хвилювати людей. Це проблеми добра і зла, кохання і ненависті, життя і смерті, прекрасного і потворного. При цьому поняття “культура” є значно ширшим, ніж поняття “мистецтво” і являє собою весь неоглядний світ творчої діяльності й множину її продуктів.
Культуру прийнято розподіляти на матеріальну і духовну, одна з яких є проектом матеріальної, а інша – духовної творчості. До матеріальної культури, яку часто співвідносять з поняттям “цивілізація”, відносять сукупність матеріальних благ, а також різноманітних засобів їх виробництва.
Духовна культура поступово складається з ціннісного переосмислення всієї сукупності отриманих людиною знань, загальноприйнятних уподобань і пріоритетів, і використовує для цього всі форми суспільної свідомості: філософію, науку, мораль, право, мистецтво. Матеріальний і духовний елементи культури нерозривно пов’язані між собою. Матеріальна, виробнича діяльність людини дуже часто визначально впливає на її діяльність в інших сферах життя. З іншого боку, результати її чуттєвої, розумової та інтуїтивної діяльності матеріалізуються, перетворюються в речі, технічні засоби, твори мистецтва. Наприклад, знання французького винахідника Е.Ленуара, який 1860 р. сконструював перший практично придатний двигун внутрішнього згорання, стали надбанням духовної культури, а сучасний автомобіль, створений на основі цього та багатьох інших винаходів, відноситься до теперішньої матеріальної культури.
В матеріальній культурі неминуче присутні духовні начала, оскільки вона завжди є втіленням ідей, знань і завдань людини, що власне і робить її культурою. Хоча самий зміст духовної культури є прихованим від ока і раціонально не може бути цілком і повністю розкритий (поняття істини, честі, мужності, геніальності, самопожертви тощо), її продукти завжди виражені в матеріальній формі, бо лише таким чином вони можуть бути об’єктивовані і стати фактом соціального життя.
Духовну культуру поділяють на дві сфери: 1) духовні якості людини і діяльність по їх реалізації; 2) духовні цінності, які існують відносно самостійно (у вигляді наукових теорій, творів мистецтва, норм права і т.д.). Особлива роль духовної культури полягає в тому, що вона пробуджує в людині особистість. До структурних елементів духовної культури відносяться:
– інтелектуальні (наука, освіта);
– естетичні (мистецтво і література);
– етичні (мораль);
– соціальні (мова, побут, звичаї, право, політика);
– релігійні.
Таким чином,.матеріальна культура, будучи фундаментом, базою життя суспільства, відіграє основну роль. Духовна, пробуджуючи в людині особистість, відіграє роль головну, тобто таку, що підносить саму людину та її роль у світі до найвищих цілей .