4. Державний лад Литовсько-Руської

На чолі Литовсько-Руської держави стояв Великий князь (з другої половини XV ст. — господар). Він був монархом, в його руках була вища законодавча, виконавча та судова влада, він очолював збройні сили, проголошував війну та мир, при­значав і звільняв державних урядовців, підтримував ди­пломатичні зносини з іншими державами.

Значне місце в структурі державної влади мали удільні князі, з 1434 року князі в своїх землях стають підданими Великого князя і втрачають свої державні права.

Важливим органом була рада при князі, яка отримала назву "пани-рада". Після Кревської унії в склад ради ввійшли ка­толицькі єпископи, пізніше і вищі посадові особи централь­ного управління: канцлер, підканцлер, гетьман, маршалки.

Спочатку пани-рада була консультативним органом, як колись рада при київському князі, з часом її роль поси­люється і в 1492 році видається привілей, яким дещо об­межується влада Великого князя. Так, він не міг без пани-ради призначати послів у іноземні держави, вищих .уря­довців на українські землі, приймати і скасовувати закони. Найважливіші питання внутрішньої і зовнішньої по­літики він також повинен був вирішувати з пани-радою.

Вступ до пани-ради був відкритий лише для католиків, хоч траплялись винятки..

Прототипом феодальних з'їздів Київської Русі був Великий вальний сейм.

Центральна адміністрація складалася з урядовців Ве­ликого князя. Першою особою був маршалок земський, який у відсутності Великого князя головував на зборах пани-ради. Його заступником був маршалок двірський.

Державною канцелярією відав канцлер, а його заступни­ком був підканцлер.

Фінансами завідував земський під­скарбій та його заступник — двірський підскарбій. Вій­ськом командували гетьман земський та гетьман двір­ський.

Місцева адміністрація з'явилася після ліквідації уділь­них князів, яких замінили у великих волостях намісники — старости. У великих містах, наприклад Києві, були не старости, а воєводи.

Воєводства ділились на староства, або повіти. Старости збирали податки, мали право суду, відповідали за оборону своєї території. Помічниками старост були возні, які ви­конували судові рішення, здійснювали привід в суд. У кож­ному повіті були хорунжі та городничі, які здійснювали нагляд за становищем великокнязівських господарств, шляхами тощо.

5. Суді процес Великого князівства Литовського.

Вся повнота судової влади належала князю. Окремо існував церковний суд. Свої суди мали міські та сільські громади.

Система судів.

1. Великокнязівський — суд з необмеженою компетен­цією. Йому були підсудні всі справи. Через велику кіль­кість справ князь створював тимчасові суди, які допомагали йому, але постійними не були.

2. Територіальні суди (обласні, суди державця-замісни­ка). Намісники, пізніше — старости та воєводи, очолювали обласні суди. Нижче стояли суди державця-намісника. Для цих судів вищою інстанцією був суд воєводи.

3. Одноособові суди магнатів та шляхти над селянством — це домініальні. Їхня діяльність регламентувалася Су­дебником Казимира 1468 року.

Процесуальне право. Процес носив позовний (звинувачуваль­ний) характер. Позивач сам збирав і доставляв в суд до­кази, підтримував звинувачення в судовому засіданні.

У Статуті 1529 року була вперше проведена норма, яка регулювала участь у суді адвокатів (прокураторів). У цій іпостасі міг бути шляхтич, який мав нерухоме майно і знав місцеве право.

Важливе місце займали речові докази. Суди також спи­рались на свідчення "добрих людей") письмові докази і присягу. "Добрі люди" були свідками доброї чи лихої сла­ви звинувачуваного, подібно послухам в Руській правді, або свідками фактів, подібно до видоків.

Велике значення мала характеристика звинувачувано­го з боку "добрих людей". Негативна характеристика вела до винесення смертного вироку.

За П Статутом свідками могли бути тільки християни. Свідки опитувались під присягою. Судочинство велось староруською, а пізніше — польською мовою.