2. Структура соціологічного знання

Соціологія, як і будь-яке інше наукове знання, є певною системою, що має свою структуру, певну розгалуженість на підсистеми (частини, рівні, форми). Але потрібно зауважити, що відокремлення структурних елементів соціологічного знання має відносний характер. Це пов'язане, по-перше, з тим, що структурувати, тобто виділяти, рівні соціології можна на різних основах, виходячи з неоднакових ознак. А виходячи з різних основ поділу, можна отримати різні складники соціального знання. По-друге, всі структурні елементи знання взаємозалежні, тісно пов'язані один з одним, тобто існують як певна система.

У сучасній літературі в соціологічному знанні виділяють такі рівні:

• теоретичний та емпіричний;

• загальну соціологічну теорію, спеціальні соціологічні теорії, прикладну соціологію, що включає конкретно-соціологічні дослідження;

• макро- та мікросоціологічні рівні.

Теоретичний і емпіричний рівні виділяють у залежності від методів одержання знання, від характеру і рівня абстрагування отриманого знання.

Емпіричний рівень є відображенням окремих соціальних явищ, доступних безпосередньому спостереженню. Він передбачає використання таких методів, як соціологічне спостереження, опитування, вимірювання, опис, експеримент, анкетування тощо. Одиницею емпіричного знання є факт, тому його можна назвати фактологічним.

Теоретичне соціологічне знання спирається на результати емпіричних досліджень, узагальнює одержану сукупність фактів, відображає сутність явищ, а не лише фіксує останні. За допомогою спеціальних методів теоретичного пізнання створюються соціологічні теорії та концепції, які пояснюють та інтерпретують специфіку суспільного розвитку, його механізм, тенденції тощо. Крім того, теоретична соціологія спрямована на розробку та поглиблення методологічних засад емпіричного дослідження.

В залежності від спрямованості, цільового призначення соціологічного знання, виділяють теоретичну (загальну) соціологію, спеціальні соціологічні теорії та прикладну (вжиткову) соціологію.

Теоретична соціологія орієнтована здебільшого на вирішення певних наукових проблем, на розвиток певної теорії, на приріст соціологічного знання.

Але соціологія не просто «віддзеркалює» соціальне життя але й впливає на його творення та зміну. Прикладна соціологія спрямована на соціально-практичні проблеми, на перетворення дійсності, вдосконалення соціальних відносин, оптимізацію соціального управління та контролю.

Поділ на загальну соціологічну теорію, спеціальні та галузеві теорії здійснюється за ознакою рівня загальності об'єкта аналізу.

Загальна соціологія створює теоретичні моделі функціонування суспільства як системи, досліджує глобальні проблеми суспільного життя, тенденції розвитку людства, суспільства в цілому, систему соціальних механізмів, сутність і специфіку соціального феномену, сутність взаємозв'язків суспільства і природи, суспільства і особистості. Крім того, вона розробляє основні методологічні підходи, формулює принципи соціологічного пізнання. В сучасній соціологічній думці співіснують і взаємодоповнюють одна одну такі соціологічні теорії, як структурний функціоналізм, теорія конфліктів, символічний інтеракціонізм, теорія обміну, різновиди неомарксистських та феноменологічної соціології, структуралізм та постструктуралізм в соціології, неомодернізм тощо.

Спеціальні і галузеві соціологічні теорії, або теорії середнього рівня, досліджують відносно самостійні соціальні процеси, окремі ланки суспільного життя: проблеми особистості та соціальних спільнот, окремі соціальні інститути та процеси (сім'я, освіта, управління, організація, соціальна активність, праця, дозвілля, виховання, культура і т.ін.). Серед найсучасніших спеціальних теорій та галузевої соціології можна назвати теорії соціальної структури, теорії груп, теорії особистісних диспозицій, соціально-економічної поведінки, соціологію політики, соціологію знання тощо. Отож загальна і спеціальні соціологічні теорії розрізняються насамперед за об'єктом дослідження.

Третім рівнем соціологічного знання виступає прикладна соціологія.

Відмітні ознаки прикладної соціології можна звести до таких основних положень.

По-перше, прикладне соціологічне знання зорієнтоване завжди на конкретні практичні проблеми, що стосуються певних сфер людської життєдіяльності (проблеми міграції, освіти, сім'ї і т.д.), або ж певних соціальних груп (представників різних професій і т.п.).

По-друге, прикладне соціологічне дослідження здійснюється на базі часткових спеціальних соціологічних теорій, (а не загальної соціології), використовує категорійний апарат передусім певної теорії.

По-третє, прикладна соціологія обов'язково використовує в тій чи іншій формі емпіричні методи дослідження соціальних явищ, що зовсім не є необхідним для теоретичної соціології. Власне, розвиток прикладної соціології і був зумовлений потребою в емпіричному вивченні певних соціальних явищ. У цій царині соціології широко застосовуються такі методи дослідження як спостереження, опитування, вивчення та аналіз документів тощо.

По-четверте, в теоретичній соціології підсумком дослідження певної проблеми є створення якоїсь концепції, яка інтерпретує досліджуване явище. Інакше завершується прикладне дослідження: його підсумком є вироблення практичних рекомендацій, які служать підставою для вдосконалення управління соціальними процесами, для розв'язання якихось конкретних завдань, вирішення конфліктів і т.п.

Проте, незважаючи на відмінності, теоретична і прикладна соціологія взаємодіють між собою. Теоретична соціологія через спеціальні соціологічні концепції виступає методологічною основою прикладних досліджень. Схематично цей зв'язок можна зобразити так: теоретична соціологія – спеціальні соціологічні теорії – прикладна соціологія. В свою чергу, існує й зворотній зв'язок між прикладною та теоретичною соціологією, який набуває іншої спрямованості: прикладна соціологія – спеціальні соціологічні теорії – теоретична соціологія. Суть другого типу зв'язку полягає в тому, що фактологічний матеріал, здобутий прикладною соціологією, використовується в теоретичній соціології для підтвердження, корекції або спростування концептуальних побудов, систем.

Із загальною та спеціальними соціологічними теоріями тісно пов'язані і такі напрямки як мікро- та макросоціологія, які виділяють чимало дослідників.

Макросоціологія орієнтована на глобальні процеси, на осягнення тенденцій і закономірностей суспільства в цілому, в сукупності його основних підсистем. Свій предмет дослідження макросоціологія визначає як науку про цілісність суспільного організму, про соціальні організації і соціальні системи. Базовою соціальною реальністю тут вважається тотальність соціальної системи, яка обумовлює життя окремих людей. Звідси – особливість методологічного підходу до розуміння суспільних явищ, використання здебільшого методів системного аналізу.

Мікросоціологія досліджує соціальні процеси, явища, які стосуються відносно невеликих соціальних систем – сім'ї, трудового колективу, інших малих груп. Вона оперує поняттями соціальної поведінки, соціальної дії, акцентує увагу на мотивах, стимулах і т.ін. в міжособистих взаємодіях. Всупереч макросоціологічному підходу, мікросоціологія виходить «з індивіду», а цілісність соціального життя пояснює через соціальну поведінку та взаємодію індивідів, через міжособисті стосунки. Особлива увага тут приділяється соціально-психологічним методам дослідження і розглядається соціологія як наука про масові соціальні процеси, про масову свідомість, поведінку, взаємодії.