Практичні методи

На уроках трудового навчання в початкових класах поряд з політехніч­ними знаннями учні оволодівають загальнотрудовими політехнічними уміннями і навичками.

Під умінням розуміють здатність людини до свідомого виконання даної дії, набуття на основі знань елементарного досвіду. Знання виступають тео­ретичною основою дій, що виконуються. У правильному виконанні дій віді­грає роль як особистий досвід учнів, так і сприймання ними чужого досвіду. Для формування умінь необхідно провести самими учнями виконання на­вчальних дій. При пробному виконанні дії чужий досвід поступово стає надбанням особистого досвіду учнів, елементарні уміння поступово об'єднуються в більш складні уміння, багато з них перетворюються у нави­чки.

Навички - автоматизований компонент діяльності, вироблений у проце­сі вправ. Це автоматизовані елементарні уміння, які дякуючи тренуванню, одержать швидкість і точність виконання. В початкових класах практичні вміння і навички формуються в процесі виконання учнями певних трудових завдань, практичних робіт, внаслідок багаторазового повторення цілеспря­мованих дій, тобто внаслідок виконання вправ. До вправ як методу навчан­ня ставиться ряд дидактичних вимог:

• вправи грунтуються на свідомій діяльності учнів. Провідну роль у процесі формування навичок відіграє свідомість. Практика трудо­вого навчання показала, що механічний підхід до формування на­вичок не сприяє успіхам;

• вправи та їх елементи поступово ускладнюються;

• у процесі виконання вправ необхідно, щоб учень контролював свої трудові дії.

Правильність виконання трудових дій, рухів, операцій контролюється вчителем з самого початку. Більший ефект контроль матиме тоді, коли до нього залучатимуться самі учні, якщо їх привчити до самоконтролю. Тому, пояснюючи правила виконання трудових прийомів, учитель одночасно вка­зує учням на вимоги, на основі яких вони роблять висновок про правиль­ність своїх дій.

У процесі трудової політехнічної підготовки учнів початкових класів формуються три основні групи вмінь: політехнічні уміння, загальнотрудові уміння, спеціальні трудові уміння. До першої групи відносяться уміння вимірювання виробів і їх елементів; обрахунку розмірів виробів, що вигото­вляються в процесі роботи; графічні - з чиуання креслень, ескізів і техніч­них рисунків; технологічні - з виконання певних технологічних операцій. До другої групи належать уміння організовувати своє робоче місце і під­тримувати його в належному стані протягом усього уроку; конструкторські уміння зі створення виробів, визначення їх розмірів; діагностичні - з визна­чення і попередження помилок, які можуть виникнути в процесі роботи. До третьої групи відносяться уміння з обробки паперу, картону, тканини, при­родних матеріалів, деревини, металу, а також збирання і налагоджування виробів.

Методи формування пізнавальних інтересів на уроці

Найхарактернішою ознакою методики сучасного уроку є орієнтація на всебічний розвиток активності й самостійності учнів. Зміст, методи й струк­тура уроку мають підпорядковуватись його меті. Синтез мислення, мови і дії на уроці - найважливіше з погляду забезпечення розвитку пізнавальних інтересів дітей молодшого шкільного віку. Збудженню і розвитку інтересів учнів молодших класів сприяють такі фактори:

• схематичне розв'язання учнями послідовних завдань, що передба­чають застосування засвоєних знань на практиці;

• створення проблемних ситуацій під час вивчення теоретичних пи­тань та розв'язання практичних завдань;

• дослідження властивостей матеріалів, технологічних процесів то­що, в ході чого учні вирішують поставлені проблеми;

• самостійне розв'язання учнями пошукових завдань, що передбача­ють застосування засвоєних знань на практиці;

• індивідуалізація навчання в двох напрямках: робота з усунення прогалин у знаннях учнів; робота з розвитку розумової діяльності дітей, їх інтересів, розширення їх кругозору та поглиблення знань.

Ці фактори і покладені в основу активних методів навчання: частково- пошукового, проблемного, дослідницького.

Частково-пошуковий метод. Суть цього методу полягає в тому, що учням не дається кінцевий результат вирішення поставленого завдання, а частину поставлених питань пропонується вирішити самостійно. Починаю­чи з молодших класів, елементи пошуку пріоритетні на уроках трудового навчання. При виготовленні будь-якого, навіть найпростішого виробу перед учнями необхідно ставити питання самостійного вирішення, які будуть сприяти розвитку конструкторських умінь: який краще вибрати матеріал для виробу; який він повинен виглядати в готовому вигляді, щоб ним було зручно користуватись і був він красивим і міцним; як зекономити матеріал при виготовленні виробу; яким способом краще скласти виріб тощо. Колек­тивно обговорюючи ці питання, учні приходять до оптимального вибору конструкції. Для розвитку творчої ініціативи учитель використовує різні прийоми. Наприклад, на початкових етапах навчання учні працюють за тех­нологічними картками з детальним описом операцій. Поступово при скла­данні технологічних карток частину даних опускають. Це заставляє учнів самостійно вирішити деякі посильні для них завдання. Таким прийомом користуються і при складанні креслень виробів. У посібнику для початко­вих класів «Умілі руки» (автор І.Т. Міщенко) подано креслення, які мають неповні дані про розміри виробів, які повинні обрахувати учні самостійно. Такі розміри позначені в посібнику знаками «?» або «X». При конструюван­ні і виготовленні папки для зошитів частину посильних для учнів задач вони вирішують у процесі пошукової діяльності. Учні встановлюють кількість кришок у папці, визначають за стопкою зошитів товщину папки, а також її ширину і довжину. Далі підраховують, скільки деталей потрібно заготовити, та визначають їх розміри. Таким чином, у практиці трудового навчання час­тково-пошуковий метод застосовується як метод, що підготовляє учнів до самостійної творчої, конструкторської діяльності.

Проблемний метод. Проблемне навчання є психологічною доцільною системою роботи з учнями і характеризується такими особливостями:

• нові завдання не подаються в готовому вигляді; учні опановують їх у процесі активної самостійної діяльності, опираючись на раніше набуті знання і вміння;

• разом з новими знаннями учні набувають уміння їх застосовувати за різних умов, тобто оволодівають способами розумової та прак­тичної діяльності;

• від дітей вимагається самостійність;

• створюються й розв'язуються ситуації, аналогічні до життєвих.

Проблемне навчання грунтується на системі проблемних ситуацій. Про­блемна ситуація на уроці трудового навчання в 11—111 класах - це постановка перед учнями певного пізнавального завдання, яке містить у собі протиріч­чя, викликає дискусію, спонукає до роздумів, пошуків і висновків. Так, при виготовленні плаваючих моделей учитель демонструє досліди, які ставлять перед учнями певну проблему. В посудину з водою вчитель опускає кусо­чок фольги. Учні спостерігають, що фольга занурюється на дно. Ставиться питання: чому фольга тоне? Учні припускають, що фольга тоне, так як вона важка. Тоді вчитель робить з фольги коробочку і обережно ставить дном на воду. Учні бачать, що в цьому випадку та ж сама фольга плаває на поверхні води. Так виникає проблемна ситуація. Перший висновок про те, що важкі матеріали завжди тонуть, не підтвердився. Отже справа не лише в матеріалі, а в чомусь іншому. Уважно розглядаючи кусочок фольги і коробочку з фо­льги, учні роблять висновок, що вони відрізняються лише за формою: фоль­га плоска, а коробочка об'ємна, має пустоту, заповнену повітрям. Повітря має невелику вагу, воно легке. Учні приходять до висновку: пустотілі пред­мети навіть з важкого матеріалу, як метал, не тонуть. Таким чином, учитель, створюючи проблемну ситуацію, спонукає учнів будувати гіпотези, прово­дити досліди, спостереження, висувати припущення, самостійно робити висновки. Таким чином, проблемне викладення навчального матеріалу на­ближає навчальний процес у школі до наукового пошуку.

Створенню проблемної ситуації завжди передує підготовча робота, у процесі якої вчитель забезпечує учням мінімум знань, необхідних для розв'язання проблеми. Крім того, в процесі підготовчої роботи вчитель збу­джує в учнів пізнавальний інтерес, стимулює їх прагнення розв'язати про­блему. Якщо учні не в змозі самостійно розв'язати проблему, учитель вико­ристовує навідні запитання.

Механізм втягнення учнів у розв'язання проблемної ситуації складаєть­ся з виникнення пізнавальної потреби, на базі якої з'являється пізнавальна активність як засіб її задоволення і пізнавальний інтерес як мотив цієї акти­вності.

Дослідницький метод. Цей метод слід розглядати як найвищий ступінь творчої діяльності учнів, у процесі якої вони знаходять вирішення нових для них завдань. Дослідницький метод дозволяє сформувати в учнів знання та вміння, які володіють високим ступенем переносу і можуть застосовува­тись у нових трудових ситуаціях. Застосовуючи на уроці дослідницький метод, учитель здійснює підготовчу роботу, яка сприяє активізації мислите- льної діяльності учнів, розвитку їх самостійності, ініціативи, творчої думки, а також наближає процес до наукового пошуку. Учні знайомляться не лише з новими науковими поняттями, а й методикою наукового пошуку.

У загальному вигляді процес дослідження можна поділити на ті ж ста­дії, що і процес творчої діяльності дорослих: виникнення ідеї, розв'язання завдання, реалізація завдання на практиці. Поряд з цим, процес дослідження у школярів має свої особливості. Для всякого дослідження, яке виконують учні, характерною ознакою є новизна, хоч для суспільства це не являє нови­ни. Дослідницька діяльність учнів характеризується також нижчим, ніж у дорослих, рівнем самостійних дій. Це пояснюється тим, що діти не мають

ще достатніх знань та умінь, життєвого досвіду.

Як свідчить педагогічний досвід, під час керівництва дослідницькою роботою учнів слід дотримуватися таких умов:

• включення учнів у дослідницьку діяльність, яка містить у собі мо­жливості для самостійного розв'язання питань та завдань;

• підведення учнів до творчої ідеї або пряма постановка перед ними питань, чи завдань творчого характеру;

• стимулювання творчої діяльності учнів.

Розглянемо на конкретному прикладі елементи дослідницького методу. На уроці учитель ставить перед учнями завдання: підібрати для виготовлен­ня корпуса кораблика папір, який відповідав би певним вимогам: бути міц­ним, товстим, добре фарбуватись, мав достатню щільність. Для проведення досліду в розпорядженні кожного учня є зразки писального, малювального, газетного, обгорткового паперу і калька, а також баночки з водою, фарбою, пензлики. Виконуючи нескладні дії над зразками паперу, що є в наявності в учнів (змочують водою, фарбують, розривають), вони встановлюють, що всі види паперу добре фарбуються, що газетний папір нещільний і швидко роз­мокає, що писальний і обгортковий папір неміцний, а калька дуже тонка для виготовлення виробу. А значить, для виготовлення корпуса кораблика треба обрати малювальний папір, який задовольняє всі вимоги: міцний, щільний, товстий, добре фарбується.

Як показує вищенаведений приклад, при використанні дослідницького методу учням не дають готове вирішення завдання, а в процесі дослідів, проб, спостережень учні самостійно приходять до узагальнень і висновків.