11.4. Попередження та подолання насильства: міжнародний досвід та роль правоохоронних органів

Однією з причин насильства є загальний кризовий стан держави, що, в першу чергу, позначається на сім'ї, спричиняє падіння її життєвого рівня. Інтереси та про­блеми сім'ї, забезпечення здобутку життєво необхідних продуктів та товарів, постійні нестатки та різного роду проблеми погіршують сімейні стосунки як у психологі­чному, так і фізичному відношеннях. Соціально-еко­номічні і політичні зміни, що відбуваються у нашому суспільстві, виявилися надмірними і для підростаючо­го покоління. Багато молодих людей відчуває розгуб­леність перед сьогоденням. Поширилися такі негативні факти, як грубість у ставленні до старших, вчителів і батьків, прояви насильницької поведінки, безпри­тульність та жебрацтво.

А тому загальносоціальне насильство багато в чому залежить від ефективного вирішення в країні соціаль­них і економічних завдань, що повинно сприяти утверд­женню загально соціальних цінностей, гуманізації мо­рального клімату, реалізації принципів соціальної спра­ведливості.

Щоб докорінно змінити ситуацію з проявом насильства, необхідна перш за все консолідація зусиль правоохорон­них органів і населення з питань профілактики та поперед­ження цього ганебного для нашого суспільства явища.

Для подолання насильства на перше місце серед пра­вових засобів слід поставити формування правосвідо­мості і правової культури громадян та профілактику правового нігілізму населення України. В країні вже здійснюються певні заходи в цьому напрямку — розроб­лена Загальна Концепція правової політики в галузі прав людини.

Суспільство повинно бути об'єктивно та суб'єктивно підготовленим для втілення прав і свобод людини й гро­мадянина. З точки зору суб'єктивної підготовки, як і в самому утвердженні людських прав, велику роль відіграє формування нової молодої української гене­рації, всебічне моральне виховання, поглиблена та фун­даментальна фахова підготовка, де положення "Прав і свобод людини й громадянина" повинно стати фундамен­том професіоналізму науково-практичних кадрів та пра­воохоронних органів України (Негодченко О.В., 2002).

Основоположні міжнародні документи в галузі прав людини втілили в собі найпрогресивніші ідеї, вироблені людством протягом багатьох століть. У них закріплені головні гарантії гідного існування людини, захисту її прав і свобод. Головними серед них є: загальна деклара­ція прав людини (1948), Міжнародний договір про еко­номічні, соціальні та культурні права (1966), Європейсь­ка конвенція про захист прав і фундаментальних свобод людини з протоколами (1950), Документ Копенгагенсь­кої наради — конференції з людського виміру НБСЕ (1990) та інші.

Повага до прав людини є одним із пріоритетів Стату­ту ООН. У вступі до Статуту говориться, що ООН була створена: "...для утвердження віри у фундаментальні права людини, гідність та цінність особи, у рівні права жінок та чоловіків".

Генеральна асамблея, однією з функцій якої є допо­мога у реалізації прав та фундаментальних свобод лю­дини, прийняла Всесвітню декларацію прав людини, Декларацію прав дитини.

Серед закріплених у Загальній декларації прав і сво­бод слід відмітити, що до громадських (особистих) прав належить право на свободу від катування чи жорстоко­го, нелюдяного, такого, що принижує гідність, повод­ження і покарання.

Рівні громадянські права і обов'язки членів подруж­жя у стосунках між собою, зі своїми дітьми гарантують­ся Конвенцією Ради Європи, особливе місце в переліку документів, що захищають права людей, займає Гаазь­ка міністерська Декларація (1997). Важливою особлив­істю її є постійне наголошення на необхідності дотриман­ня прав жінок. Положення Гаазької декларації базують­ся на ідеях Пекінської декларації, прийнятої на IV Всесвітній Конференції зі становища жінок (1995).

Дослід роботи Міжнародного жіночого правозахисно-го Центру "Ла Страда — Україна" в напрямі досліджен­ня проблеми торгівлі жінками, дітьми в Україні та ве­дення превентивної діяльності свідчить, що викорінен­ня та попередження цього насильства можливе тільки розробкою комплексних заходів державними органами та неурядовими організаціями з урахуванням міжнарод­ного досвіду.

У 1997 р. Україною ратифіковано Європейську Кон­венцію проти катувань, нелюдського і такого, що при­нижує гідність, поводження та покарання. Норми міжнародного права у сфері захисту прав людини є обо­в'язковими для всіх держав та їх органів. Кожен має право на життя, безпеку особи і незастосування до себе тортур та іншого жорстокого, нелюдського або приниз­ливого поводження чи покарання з боку правоохоронних органів. Застосування сили співробітниками правоохо­ронних органів можливо лише тоді, коли це абсолютно необхідно, з метою охорони правопорядку.~застосуван-ня повинно відповідати правоохоронним цілям, збитки та ушкодження мають бути мінімальними.

Співробітники органів внутрішніх справ мають з на­лежною сумлінністю запобігати, розслідувати та прибор­кувати всі прояви насильства стосовно громадян, що здійснюються посадовими або приватними особами в оселі, громаді та офіційних установах.

Діти користуються правами людини, що розповсюд­жуються на дорослих. Крім того, стосовно дітей діють такі правила:

— з дітьми поводяться у спосіб, який розвиває їхнє почуття власної гідності; прискорює їхню реінтеграцію у суспільство; повною мірою відбиває всі інтереси дити­ни та враховує потреби осіб їхнього віку;

— дітей не можна піддавати брутальному, нелюдсь­кому або принизливому поводженню чи покаранню, смертній карі або довічному ув'язненню;

— дисципліна повинна поважати дитячу гідність, вона має плекати у дитини віру у справедливість, само­повагу та повагу до прав людини.

Співробітники органів внутрішніх справ мають за будь-яких обставин виконувати покладені на них законом обов'язки, служити спільноті та захищати всіх осіб від протиправних дій. Усі, хто працює в органах охорони пра­вопорядку, мають бути фізично і психічно здоровими.

З метою підвищення ефективності протидії кримі­нальному насильству у всіх ГУ — УМВС, УВСТ створе­но підрозділи з розкриття і розслідування тяжких зло­чинів проти особи.

Велике значення для попередження насильства має моральний клімат у сім'ї, ставлення батьків до дітей та їх виховання. Мати виховує дочку, а вчить сина, батько виховує сина, а вчить дочку, тому поведінка батьків, їх становлення до дітей мають надзвичайно велике значен­ня у формуванні в свідомості дітей гуманного ставлення до людини, добропорядності, чесності, свідомості, духов­ної стійкості, витримки, врівноваженого характеру.

Для трудового колективу, для сім'ї та суспільства, яке часто-густо породжує насильство, є алкоголізм, нар­команія. Алкоголь і наркотики не тільки руйнують здо­ров'я людини, яка їх споживає, але і викликають соц­іальну деформацію особи. З цим злом необхідно вести

невпинну і саму активну боротьбу. У профілактиці на­сильства має значення і правове виховання населення України, воно повинно носити системний характер, за­початковуватись у дошкільних установах, школах, ву­зах. Дуже актуальними є статеве виховання молоді, пра­вове виховання громадян у сфері сімейних стосунків як один із засобів подолання насильства.