1.3. Об'єкт валеології

Об'єктом науки є предмет, на який спрямована її ак­тивність. У медицині об'єктом є хвороба людини та се­редовище, в якому проходить життєдіяльність індивіда. Здорова людина не потрапляє у поле зору лікаря. Саме тому процес зниження рівня здоров'я, формування пе-редхвороби і початкових (недемонстративних) форм зах­ворювання відбувався без контролю лікаря, без актив­них заходів із попередження розвитку хвороби. Тому головним об'єктом валеології є здорова людина та люди­на, яка знаходиться у "третьому" стані.

Завдяки валеології потрібно виявляти людей зі зни­женим рівнем здоров'я та використовувати методи оз­доровлення з метою вивести їх за межі "третього" стану. Такі дії можна охарактеризувати як ідеальний варіант первинної профілактики.

Валеологічні засоби можливо використовувати і в разі виникнення хвороби, щоб досягти кращого викори­стання резервів організму, відновлення його здатності до саморегуляції та покращення стану здоров'я — це буде вторинна профілактика хвороби.

1.4. Методологічні основи валеології

Методологія науки — учення про її структуру, логіч­ну організацію, методи та засоби діяльності. Методолог­ічний підхід у науці — це в кожному конкретному ви­падку виявляти матеріальну основу причинно-наслідко-вих зв'язків між окремими явищами.

Живі організми нашої планети (біосфера) мають здатність до самобудови (формування біосистеми) і реп­родукції. В основі цієї здатності — типові спеціалізовані структури.

На молекулярному рівні — це амінокислоти, ліпіди, вуг­леводи та інші органічні сполуки, зокрема такі, що здатні до депонування енергії, тобто макроерги, єдиний спосіб збе­рігання спадковості, тобто молекули ДНК та РНК.

На клітинному рівні — специфічні утворення, тобто органели клітин.

На тканинному й органному рівні — однорідні попу­ляції клітин, що утворюють тканини та формують органи.

На рівні організму — різноманітність індивідів та видів. Сукупності окремих індивідів одного виду утво­рюють популяції, а з популяцій різних видів на спільних територіях формуються біогеоценози.

Реалізація життя як основної функції структури виз­начається діяльністю всіх її елементів. А ця діяльність забезпечується постійною циркуляцією потоків пластич­них речовин, енергії та інформації, з одного боку, у самій біосистемі, а з іншого — між біосистемою та середови­щем, в якому вона існує. Саме ці потоки і визначають наявність феномена життя, є основою самовідновлення, саморегуляції і репродукції живих систем.

Ступінь упорядкування, удосконаленість біосистеми визначається як значеннями показників гомеостазу, так і можливістю їх відновлення при дії зовнішніх і внутрішніх факторів надмірної сили.

Розглядаючи людину як вищу форму реалізації фе­номена життя, слід пам'ятати про її здатність пізнавати світ, відчувати своє місце в колективі, сім'ї, самопрояв-лятись через соціальну активність. Ця здатність харак­теризує психічні (емоційно-інтелектуальні) і духовні аспекти здоров'я людини як вищі прояви її цілісності.

Саме з усього цього і випливають методологічні осно­ви валеології:

1. Здоров'я людини розглядається як самостійна соц­іально-біологічна категорія, яка може бути кількісно та якісно охарактеризована певними показниками та якою можна керувати — формувати, зберігати та зміцнювати.

2. Між здоров'ям і хворобою існує перехідний "третій" стан.

Рис. 1. Здоров'я, "третій" стан (передхвороба — недемон-стровавий патологічний процес), хвороба у співвідношеннях з резервами здоров'я (за Г.А. Апанасенком, Л.А. Поповою, 1998).

3. Підхід до людини та її здоров'я є інтегральним (си­стемним) та холістичним (від holos — цілісний). Методи валеології — переважно природні, без використання ме­дикаментів.

4. Теоретичні принципи валеології відповідають зав­данням загальної теорії медицини, що поєднує філо­софські погляди на суть здоров'я, хворобу та перехідний стан.