11.3. Насильство у сімейних відносинах, насильство проти жінок та дітей

Сім'я як наукова дефініція є об'єктом дослідження багатьох наук: соціології? філософії, права, психології, педагогіки, валеології, демографії, економіки, медици­ни тощо.

Кожна з цих наук вивчає відповідно до предмета спе­цифічні сторони функціонування і розвитку сім'ї: еко­номісти — домогосподарство і споживчу функцію, соц­іологи — як соціальний інститут, заснований на шлюбі і виконує певні соціальні функції, валеологи — стан здо­ров'я батьків і дітей здорової сім'ї, та ін.

Сім'я виступає у ролі середовища, особливого оточен­ня, яке формує людину, від якого значною мірою зале­жить фізичне, психічне і духовне здоров'я її членів.

Зауважимо, що в усіх існуючих визначеннях сім'ї вчені виділяють як одну із провідних — виховну функ­цію. Педагогіка визнала провідним методологічним

принципом сімейного виховання базисну соціалізацію дітей шляхом посилення всіх основних функцій сім'ї, в першу чергу виховної, моральної, психологічної,ре­гулятивної, функції взаємодопомоги.

У родинно-сімейній енциклопедії сімейне виховання визначається як одна з основних форм виховання дітей, що поєднує цілеспрямовані педагогічні дії батьків з по­всякденним впливом сімейного побуту, школи, соціаль­ного оточення.

Виділяють п'ять компонентів тактики сімейного ви­ховання: диктат, опіка, конфронтація, мирне співісну­вання, співпраця.

Диктат у сім'ї — це систематичне пригнічення, при­душення одними членами сім'ї ініціативи і почуття влас­ної гідності у інших членів сімейства. Диктат передба­чає насильство, наказ, жорсткий авторитаризм. Надзви­чайна авторитарність батьків щодо дітей гальмує розви­ток таких якостей, як самостійність, ініціативність, по­чуття власної гідності, віру у свої можливості і, навпа­ки, виховує грубість і навіть ненависть до батьків. Ди­тина — жертва такого виховання — виростає заляканою, безвільною, а в майбутньому може стати агресивною.

Конфронтація — сімейна війна між батьками та дітьми. У таких сім'ях застосовується покарання дітей.

У соціальній психотерапії виділяють два типи сімей: тоталітарну (домінаторну) і партнерську. Ознакою тота­літарної сім'ї є: зловживання батьків владою, суворі пра­вила сімейного виховання, здебільшого примусові, відсутність рівноправ'я, спільних сімейних заходів, сімейної єдності, співчуття тощо. Між типом сім'ї, сімей­ними відносинами і рисами особистості дітей існують тісні зв'язки. Так, недостатність батьківської любові, ласки, доброти, уваги, турботи, присутність насильства в сім'ї породжує у дітей агресивність, зниження інте­лекту, зрив у поведінці тощо.

Д.К. Ушинський зазначив, що страх — саме найба-гатше джерело пороків (жорстокість, озлоблення, при­стосування, догідництво).

Проблема сімейного насильства до останнього часу була поза увагою вітчизняних дослідників, тоді як у за­рубіжній науковій літературі згадана тема досить широ­ко висвітлена. Найбільш поширене фізичне насильство (це вчинок, що був здійснений з метою, або сприймаєть­ся як такий, що здійснюється з метою завдати іншій людини шкоди) та психічне насильство (свідомий вплив на психічні пізнавальні процеси та емоційно-вольову сферу потерпілого).

За даними соціальних опитувань, насильство в ук­раїнській сім'ї — досить розповсюджене явище. Соц­іальні дослідження НАН України свідчать: 68% жінок в країні потерпають від знущань в сім'ї, в тому числі 20%, як правило, від побоїв чоловіка. Встановлено, що майже дві третини сімейно-побутових злочинів супро­воджувались фізичним насильством над жертвою.

Аналіз статистичних даних свідчить, що кількість умисних убивств, учинених на 'рунті побутових відно­син, зросла з 1996 по 1999 рік на 48 %. Тобто за умови вирішення проблеми насильства в сім'ї можна різко зни­зити загальний рівень такого особливо тяжкого злочи­ну, як умисне вбивство.

За результатами досліджень, у 57,2% сімейного-по-бутові злочини супроводжувались фізичним насиль­ством над жертвою. Вартий уваги і той факт, що насиль­ство в сім'ї не є винятковою монополією чоловіків — питома вага осіб жіночої статі, які вчиняють насильство на побутовому грунті, — 26,3% .

Якщо насильство в сім'ї, в тому числі і щодо жінок, — потерпілими у всіх випадках стають і діти. Встановлено, що на формування поведінки в зрілому віці значний вплив мають сімейні стосунки. Прояв насильства в сім'ї пород-

жує у дітей тенденцію до повторення подібної поведінки у майбутньому.

Залишається досить гострою проблема насильниць­кого ставлення до жінок. Однією з крайніх форм насиль­ства є зґвалтування дівчат та жінок. В Україні щороку офіційно реєструється майже півтори тисячі таких ви­падків.

Крім того, різні види насильства стосовно жінок зали­шаються, як правило, прихованими і не знаходять відоб­раження у статистиці. Особливо це стосується сексуаль­ного насильства. Так, 50% жінок, згідно із соціологічни­ми дослідженнями НАН України, зазнали сексуальних домагань на роботі, а 8% із них — досить часто.

Слід зазначити, що проблема насильства над жінка­ми — давня хвороба нашого суспільства. Якщо на заході, зокрема під впливом руху за громадянські права, в суспільстві з'явилося розуміння неприпустимості сто­сунків, заснованих на насильстві, то в нашій державі поки що такого немає. Навіть, наприклад, такі при­слів'я, як "люби як душу, а тряси як грушу" або "справа сімейна — справа темна", свідчать, по-перше, про те, що насильство ніби входить в норму стосунків між чолові­ком і жінкою, а по-друге, що суспільство стоїть осторонь від сімейних справ, навіть якщо вони і набувають трагі­чного забарвлення.

Отже, проблема насильства у нашому суспільстві по­требує негайного вирішення, а для цього необхідна чітка скоординована діяльність громадських об'єднань грома­дян, місцевої влади і правоохоронних органів.