6.2.4. Фізичні вправи та імунна система

Імунітет (від immunitas — звільнення від чогось) — несприйнятливість організму до збудників захворювань та чужорідних речовин. Інакше кажучи, це спосіб захи­сту внутрішнього середовища організму від живих тіл і

речовин, які несуть на собі ознаки генетично чужорід­ної інформації (Р.В. Петров, 1987).

Саме імунна система разом із нервовою та ендокринною об'єднують численні клітини та тканини в єдиний організм, підтримують складну цілісну індивідуальність у середовищі, що постійно змінюється, сприяють зарод­женню життя і його збереженню, стримують старість і зга­сають лише тоді, коли вичерпано всі резерви організму.

У системі захисту розрізняють клітинний, гумораль­ний і секреторний компоненти. Клітинний компонент обумовлений лімфоцитами, загальна кількість яких у людини становить 10¹². Вони здійснюють функцію на­гляду, проникають до найвіддаленіших ділянок тіла, виявляючи та знешкоджуючи генетично чужорідні ре­човини.

Рівень фізичної активності впливає на активність імунної системи. При гіподинамії знижується у 5-8 разів рівень її показників, особливо фагоцитарна активність лейкоцитів, бактерицидна і лізоцимна активність крові. Причинами цього є сповільнення кровообігу та менше енергетичне забезпечення усіх клітин, як слизових обо­лонок та шкіри, що виконують функцію бар'єра для збуд­ників захворювань, так і імунної системи, що захоплю­ють та знищують мікроорганізми та шкідливі речовини.

Систематичні заняття фізкультурою й спортом покра­щують умови для створення гуморальних та клітинних факторів імунітету, підвищують рівень функціонально­го стану Т- і В- систем лімфоцитів та синтез антитіл. На­приклад, під час спалаху грипу у спортсменів захворю­вання реєструється у 11% випадків, а у нетренованих людей — до 80%.

Проте слід пам'ятати, що надмірне тренування, пере­вантаження знижують стійкість організму, тому що ви­черпуються енергетичні резерви та функціональні мож­ливості забезпечення їхнього швидкого відновлення.

6.2.5. Фізичні вправи як засіб загартовування

Загартовування — це система тренування виробле­них протягом еволюції механізмів пристосування до до­бових, сезонних, періодичних або раптових змін темпе­ратури, освітлення, магнітного поля, інших природних факторів. Завдяки цим механізмам зміни зовнішнього середовища не викликають у людини таких суттєвих відхилень фізіологічних процесів, які б могли заверши­тись захворюванням.

Великого значення загартовуванню надавали такі відомі люди, як О.В. Суворов, І.П. Павлов, П. І. Іванов, М.М. Амосов.

У тілі людини розрізняють температуру теплового ядра, що є постійною, та температуру оболонки тіла, яка може коливатись у широких межах. Стабільна темпера­тура ядра необхідна для постійного перебігу основних фізіологічних процесів у життєво важливих частинах організму. Вона забезпечується фізичними й хімічними механізмами терморегуляції.

Фізичні вправи, як правило, супроводжуються дією на організм природних факторів середовища — сонця, повітря і води. Це основні фактори загартування. Під впливом фізичних вправ удосконалюються механізми терморегуляції. Між рівнем розвитку аеробних можли­востей організму й резистентністю та витривалістю при фізичному тренуванні існує пряма залежність.

Таким чином, систематичне виконання фізичних вправ забезпечує розвиток перехресної адаптації, тому що збільшується кількість мітохондрій, енергетичних резервів організму, підвищується реактивність імунної системи, стійкість слизових оболонок та шкіри до зміни температури навколишнього середовища. Усе це змен­шує кількість простудних захворювань.

Яким би не був вік людини, рухливість для неї завж­ди є корисною, тоді як бездіяльність та нерухомість

шкідливі та небезпечні. Рух — обов'язкова умова нор­мальної життєдіяльності організму людини.

Відомі афоризми "рух — це життя", "рух — це заста­ва здоров'я", "Рух може часто замінити різні ліки, але ні одні ліки не заміняють рух" відображають незапереч­не значення рухливості для розвитку та підтримки не­обхідних можливостей організму кожної людини.