6.1.2. Остеохондроз і його прояви у людини

Ця хвороба широко розповсюджена і настільки небез­печна, що входить у п'ятірку тих видів патології, які призводять до втрати працездатності чи інвалідності, її не виявляють лише у грудних дітей. У Росії виявлено 25 млн хворих, а в Україні майже 12 млн. (0,3-0,6% із них стають інвалідами). Остеохондроз (від osteon — кістка, chondros — хрящ) — захворювання запальної або неза-пальної етіології хрящової частини кісток, що супровод­жується мінералізацією хрящів. Інша назва — дегене­ративно-дистрофічний вертеброгенний процес.

Дегенеративним він є тому, що відбувається заміщен­ня функціонально активної тканини на неактивну, тобто відкладаються солі кальцію в хрящах, дисках, м'язах.

Дистрофічним його називають через порушення жив­лення тканин, які втрачають здатність витримувати на­вантаження на хребет.

Вертеброгенний (від vertebra — хребець), тобто ура­ження починається від хребців, але не зупиняється на них, а розповсюджується на суглоби, м'язи, зв'язки, шкіру і навіть внутрішні органи.

Слід зазначити, що остеохондроз значно "помолод­шав", зараз зустрічається багато людей молодших 40 років, які хворіють на нього. В основі остеохондрозу ле­жать зміни в міжхребцевих дисках. При цьому диски деформуються, розшаровуються з наступним залучен­ням до патологічного процесу тіл суміжних хребців, міжхребцевих суглобів і зв'язків.

Перша стадія захворювання — це тріщина фіброзно­го кільця, яка з'являється внаслідок порушення трофі­ки диска, сильного його перевантаження. Часто-густо в цю фазу хвороби людина відчуває лише дискомфорт. Інколи фаза триває місяцями в прихованій формі, лише провокуючий фактор (підйом вантажу, незручний рух тощо) викликає прояв хвороби.

Тому для виявлення захворювання слід пройти повне неврологічне, хірургічне і рентгенологічне дослідження.

Друга стадія характеризується подальшим руйнуван­ням фіброзного кільця, порушенням фіксації хребців між собою, зменшуються міжхребцеві щілини, що при­зводить до стискання нервів і судин, виникнення болю.

Третя стадія — це розрив фіброзного кільця й утво­рення міжхребцевої грижі, може розвиватись лордоз (від lordos — вигнутий) — вигін ззаду наперед, кіфоз (від kyphos — згорблений) — вигін спини угору, сколіоз (від scoliosis — викривлений) — вигін хребта ліворуч або праворуч.

Четверта стадія — це болюче ущільнення й зміщен­ня хребців, утворення патологічних кісткових розрос­тань, порушення рухомості хребта, гострий біль при різких рухах. Ця стадія завершується інвалідністю.

За такими стадіями проходить остеохондроз у всіх відділах хребта, але у кожному існують певні особливості перебігу.

Шийний остеохондроз супроводжується болем в ділянці шиї, потилиці, плечей, лопаток, інколи віддає в

руку, буває оніміння рук уночі, дратівливість, депресія, реакція на зміну погоди, тиску, біль у ділянці серця, що нагадує стенокардію.

Грудний остеохондроз проявляється болем у ділянці серця, за грудиною, поміж лопатками.

Попереково-крижовий остеохондроз характеризується болем, прострілами в попереку, люмбаго (гострий біль у попереку), онімінням ніг, судорогами в литкових м'язах.

При всіх формах остеохондрозу спостерігається го­ловний біль, озноб або жар, перепади кров'яного тиску, підвищена втомленість.

Радикуліт (від radicula — корінець) — це ураження корінців нервів спинного мозку внаслідок ушкодження міжхребцевих дисків, це один із наслідків остеохондро­зу, який спричиняє страждання мільйонам людей. Груд­на форма супроводжується міжреберною невралгією.

Інколи разом з остеохондрозом розвивається дефор­муючий спондильоз (від spondylos — хребець). При цьо­му переродження міжхребцевого диска починається не з ядра, а з фіброзного кільця, волокна якого збільшують­ся та виходять за межі хребця, досягаючи передньої по­довжньої зв'язки хребта, травмуючи її. Ця зв'язка відшаровується та мінералізується, тобто з неї виника­ють кісткові утворення. Хвороба розвивається поступо­во, виникають стійка біль, скутість рухів, поперековий лордоз, а в подальшому повна втрата рухливості хребта.

Біль у попереку може бути викликаний також і осте-опорозом хребців, які стають тонкі та руйнуються, особ­ливо при дефіциті в організмі кальцію та міді.

6.1.3. Профілактика остеохондрозу та оздоровлення хребта

Практика свідчить, що остеохондроз — це захворю­вання, яке можливо попередити або віддалити на більш старший вік, якщо дотримуватись раціонального рухли­вого режиму з раннього віку.

Основними стратегічними напрямками оздоровлен­ня хребта є:

— спеціальна рухлива активність;

— корекція поведінки з урахуванням принципів без­пеки щодо хребта;

— здоровий спосіб життя.

Спеціальна рухлива активність передбачає кілька видів вправ.

1. Висіння, підтягування, розтягування хребта по вертикальній вісі, які зменшують тиск на хребці, покра­щується їхнє живлення тощо. Вправи слід виконувати до трьох разів на день, особливо після статичних і комп­ресійних фізичних навантажень.

2. Збільшення силових можливостей м'язів навколо хребта, що підвищує його здатність протистояти механ­ічним впливам зовнішнього середовища і звичних тру­дових і побутових навантажень. Існують спеціальні вправи для м'язів шиї, грудної клітини й попереку.

3. Зняття напруги з тіла шляхом дихальних (статич­них і динамічних) рухів, потягувань, махових рухів. Це забезпечує зняття втоми м'язів, їх розслаблення, змен­шення тиску з їхнього боку на нерви та судини. Вправи повинні бути короткотривалими, з інтервалами між ними у 30-40 хв.

4. Підвищення еластичності м'язів, зв'язок, капсул суглобів, що сприяє покращенню їхнього живлення, відновлює рухливість, гнучкість хребта.

5. Мобілізаційні вправи гімнастичного характеру: повороти, нахили, кругові оберти, закручування із ме­тою підтримки необхідного мінімуму рухливості хребта в різних площинах, покращання процесів живлення, запобігання застійним явищам.

6. Зменшення зайвої маси тіла (біг, ходьба, велотре­нажер тривалістю 25 хв.).

7. Плавання, що поєднує кілька окремих вправ.

8. Корекція поведінки людини, що передбачає ство­рення відповідних положень тіла під час сну, роботи, відпочинку, підняття й переміщення тощо, що не вик­ликають загрози розвитку негативних змін у хребті. Якщо довготривалі статичні положення тіла є необхід­ними, передбаченими режимом роботи, то через кожні 30-90 хв. необхідно робити паузи з використанням рух­ливих вправ, елементів психотренінгу.

9. Загартовування організму.

10. Посилення стресостійкості організму.

11. Розвантажувально-дієтична терапія, лікувальне голодування, сауни 1-4 рази на місяць.

12. Пасивне заняття напруги з м'язів та суглобів із використанням різних методів класичного масажу.

13. Мануальна терапія, ефект якої полягає в усуненні рефлекторних наслідків функціональних блоків (через спазм судин, гладеньких м'язів внутрішніх органів, м'язів скелета), больових відчуттів, вегетативних дис-функцій. Протипоказана мануальна терапія при запа­леннях, пухлинах або травмах хребта.

6.2. Механізм оздоровчої дії фізичних вправ

Оздоровчий і профілактичний ефект масової фізич­ної культури пов'язаний з підвищеною фізичною актив­ністю, посиленням функцій опорно-рухового апарата, активізацією обміну речовин. У результаті недостатньої рухової активності в організмі людини порушуються нервово-рефлекторні зв'язки, закладені природою і зак­ріплені в процесі фізичної праці. Це призводить до роз­ладу регуляції діяльності серцевосудинної та інших си­стем, порушення обміну речовин, розвитку дегенератив­них захворювань

Загальна маса скелетних м'язів у дорослої людини досягає 40% від маси тіла. Усього в організмі людини майже 400 поперечносмугастих м'язів, які скорочують­ся довільно під впливом імпульсів із центральної нерво­вої системи, а складаються вони із 300 млн м'язових клітин загальною силою понад ЗО т.

Залежно від забарвлення, пов'язаного з кількістю міоглобіну у клітинах, розрізняють білі, червоні та проміжні скелетні м'язи.

З функціональної точки зору кожен м'яз складаєть­ся з окремих моторних одиниць, які бувають за розміра­ми великі або малі, а за швидкістю скорочення під впли­вом нервових імпульсів — швидкі або повільні.

Скелетні м'язи забезпечують рухи кісток — важелів, які змінюють положення тіла та його частин у просторі, а також формують стінки ротової, грудної, черевної, тазо­вої порожнин. Вони забезпечують локомоції (від locus — місце, motio — рух) людини, через їхні скорочення про­являється діяльність мозку (І.М. Сєченов).