5.6. Венеричні хвороби як фактор ризику репродуктивного здоров'я

Тепер ці захворювання називають сексуально-транс-місійними (СТЗ), тому що вони переважно передаються статевим шляхом. До них належать як давно відомі (сифіліс, гонорея), так і нові (СНІД та інші).

Сифіліс (люес)

Збудника завезено в Європу з Америки. Уже через три місяці після тріумфального поверненая Колумба та уро­чистостей у Барселоні стався перший випадок нового захворювання, що передається гетеросексуальним шля­хом. Хвороба поширилась до Італії, яка була під владою Іспанії. У 1498 році війська короля Франції Карла VIII завоювали Неаполь, а з ним одержали і сифіліс. Най­манці після Італійських війн XVI століття між Францією та Іспанією з Німеччиною рознесли хворобу по всій Європі та Середземномор'ю, а через шовковий шлях на Схід, і за 20 років після повернення Колумба вона досяг­ла Китаю, забравши понад 10 млн. чоловік.

Спочатку хворобу називали іспанською, неаполі­танською, французькою, аж поки у 1530 році поет і ку­пець Фракастро не написав поему. В ній він описав хво­робу, яку називали "гниття палиці". Героя поеми, який хворів, звали Сифіліс, його ім'я і закріпилось як назва хвороби.

Швидке розповсюдження сифілісу у Європі поясню­валось незнанням причин та наявністю великої кількості проституток. Лише в одній Венеції їх було 12000 при населенні міста у 300000 осіб.

В1499 році Карл VIII видав указ, за яким сифілітиків виганяли з міста в імпровізований концтабір. Була ви­дана також заборона на спільні бані та басейни.

Шотландці вперше виявили венеричний характер зараження сифілісом, тому заборонили проституцію, щоб зупинити розповсюдження французької хвороби.

Лікар А. Бенвієні (1440-1502) передбачив передачу сифілісу від жінки до плоду.

Як виявили у 1905 році Е. Гофман та Ф. Шаудін, збуд­ником сифілісу є спірохета (бліда трепонема), бактерія, яка має вид тонкої та ніжної спіралі. Розмножується спірохета швидко, особливо у вологому середовищі, а у сухому швидко гине.

Джерелом хвороби є хвора людина. Збудника вияв­ляють у всіх уражених органах — шкірі, крові, лімфо­вузлах, слині хворих (тому передається з поцілунком), пошкоджених очах, нервовій системі. Зараження відбу­вається статевим та побутовим шляхами, особливо при санітарній неграмотності.

Проникає збудник в організм через тріщини на сли­зових або шкірі. Надалі заноситься у лімфовузли, швид­ко розмножується, надходить до крові і заражає увесь організм.

Хвороба характеризується розмаїттям проявів. На початку ніяких ознак, інкубаційний період триває про­тягом місяця, і лише потім на місці проникнення збуд­ника з'являється первинна ознака хвороби — твердий шанкер.

Надалі розвивається первинний сифіліс протягом 45 днів: збільшуються лімфовузли, з'являється загальна слабкість, гарячка, біль у голові і кінцівках, анемія, втрата сну.

Якщо хворий не лікується, то за первинним почи­нається вторинний період, що супроводжується висипа­ми різної форми, величини й кольору на шкірі та слизо­вих оболонках.

У цей період хворий дуже небезпечний для оточую­чих, його хвороба не турбує, він не відчуває болю, тому

ненавмисне заражає інших. Прояви вторинного сифілі­су можуть зникнути, не залишаючи ознак на декілька років, але потім раптово знову повертаються, і так дек­ілька разів.

За відсутності лікування через 5-6 років починаєть­ся третій період, який характеризується розпадом тка­нин, появою рубців. Може бути ушкоджений будь-який орган, у тому числі мозок.

При своєчасному лікуванні настає видужання.

Природжений сифіліс

Хвороба передається від матері, тому що сифіліс не викликає неплідності, хоча у хворих вагітних жінок плід переважно гине до народження. Але якщо збудників не дуже багато в організмі матері, то дитина може народи­тися здоровою. Після народження діти, які в утробі ма­тері заразилися на сифіліс, можуть захворіти і через до­сить тривалий час.

Гонорея

Відома протягом декількох тисячоліть, ще з часів Давнього Єгипту та Китаю. Гіпократ знав, що хвороба пов'язана зі статевими відносинами. Сучасну назву хво­робі дав Гален, а збудник (гонокок) відкритий у 1879 році А. Нейсером.

Передається з виділенням статевих органів, тому пе­реважає статевий шлях зараження, а також інфікують­ся діти під час пологів хворих матерів. Інколи заражен­ня відбувається побутовим шляхом, через воду та пред­мети туалету, на яких гонокок може зберігати життєз­датність до 2 годин. Після першого ж статевого контак­ту із хворим партнером ризик зараження у чоловіків ста­новить 20%, у жінок до 50% .

Інкубаційний період малий, у чоловіків через 2-5 днів виявляється поліурія, біль і різь при сечовиділенні, а

згодом з уретри з'являються жовтуваті гнійні виділен­ня. У 10% чоловіків хвороба протікає приховано. Якщо чоловік не лікується, то через 2-3 тижні розвивається хронічне запалення простати та придатків сім'яників.

У більшості жінок хвороба протікає без ознак, або з незначними жовтуватими виділеннями з піхви та болем при сечовиділенні. За відсутності лікування виникають хронічні запалення статевих органів — шийки матки (у 90% випадків) та сечовивідних шляхів — уретрит та цистит (у 70% захворілих). Особливо небезпечною є го­норея у вагітних, тому що зумовлює зараження дитини, особливо очей, так звана бленорея.

У 60-і роки XX століття хвороба набула форми пан­демії через появу гонококів, стійких до існуючих анти­біотиків. Своєчасне лікування є ефективним в разі ви­користанні новітніх протимікробних засобів.

СНІД — синдром набутого імунного дефіциту

Уперше повідомлення про нове захворювання з'яви­лось у СІЛА, а потім воно поширилось по всім континен­там. За п'ять років від виявлення у 1981 році захворіло 16000 осіб, у 1988 стало понад 100000 хворих та до 10 млн. інфікованих, і з кожним роком ці цифри зростають. Так, у 1994 році було 18 млн. заражених, у тому числі 5 млн. хворих, а на 2000 рік зараженими стало понад 40 млн. чоловік, у тому числі 10 млн. дітей.

До жовтня 1994 року в Україні було зареєстровано 392 людини-вірусоносіїв, у тому числі 185 громадян України, ЗО із них захворіли, а 15 померли. Зараз на Україні СНІД поширюється найшвидше серед країн СНД. Особливо тривожний стан у Донецькій, Дніпропет­ровській, Львівській областях та Республіці Крим.

Збудника виявили з Т-лімфоцитів людини у 1983 році Л. Монтеньє та Р.Галло.

Інкубаційний період може тривати від 6 міс. до 10 років, хворіють майже 50% інфікованих вірусом. Зара­ження відбувається через кров та сперму — при статево­му контакті, при переливанні донорської крові або ко­ристуванні зараженим інструментарієм, при передачі дитині від інфікованої матері.

Вірус дуже нестійкий поза організмом людини, тому не відбувається зараження повітряно-крапельним шля­хом при кашлі, чханні, через продукти харчування, по­тискання рук, погано вимитий посуд, купання в басейні, користуванні загальним туалетом, при укусах комах. Спілкування з носіями вірусу є безпечним у школі, на роботі, в побуті.

Переважно причиною появи клінічних ознак є те, що вірус СНІДу пошкоджує клітини Т-хелпери, необхідні для синтезу антитіл, завдяки яким організм захищаєть­ся від збудників заразних захворювань та власних зміне­них клітин.

Захворювання починається ураженням лімфовузлів, легень, слизових оболонок, очей, нервової системи внас­лідок нездатності організму протистояти будь-яким мікроорганізмам, вірусам, розвитку пухлин.

Для запобігання зараженню необхідно використову­вати при статевих контактах презервативи. Перевірку на наявність вірусу в крові можна пройти в медичних закладах області з гарантією дотримання медичної темниці. Дослідження проводять через 6 тижнів після можливого зараження, а повторну перевірку через 6 місяців.

Генітальний герпес

Останнім часом захворювання інтенсивно розповсюд­жується, вважають, що у світі понад 86 млн. людей хво­ріють на генітальний герпес.

Збудником є вірус, який часто виявляють при змішаній інфекції з трихомонадами (55% випадків), гонококами (8%), хламідіями (34%). На будь-якій ділянці шкіри мо­жуть виникати болючі пухирці, які лопаються, а натомість з' являються виразки, сверблячка.

Зараження відбувається при статевих контактах, ураження зумовлює запалення у внутрішніх статевих органах, безпліддя або аборти, пороки розвитку плода.

Лікування проявів є ефективним, але часто людина залишається вірусоносієм.

Хламідіози

Серед захворювань, що передаються статевим шля­хом, дуже розповсюджені хламідійні інфекції, на які щорічно хворіють кілька мільйонів людей.

Захворювання передається статевим шляхом. У 50% жінок і 15-30% чоловіків захворювання є прихованим.

Інкубаційний період триває до трьох тижнів, потім у чоловіків виявляють різі при сечовипусканні, слизові виділення з уретри, а запалення сім'яників супровод­жується сильним болем. У жінок виникає сверблячка зовнішніх статевих органів, мутні слизові виділення з піхви та матки.

Дуже часто після видужання виникає безпліддя.

Для лікування використовують антибіотики.

Трихомонози

Збудником є трихомонади, що належать до класу джгутикових.

Зараження відбувається переважно статевим шля­хом, але у більшості чоловіків і половини жінок заражен­ня не призводить до хвороби. Збудник викликає запален­ня слизових оболонок статевих та сечовивідних шляхів, що проявляється жовтувато-сірими виділеннями із зовнішніх статевих органів, сверблячкою, болем під час статевого акту та сечовиділення.

Лікування проводять за допомогою метронідазолу та його аналогів.

Заходи боротьби із захворюваннями, які переда­ються статевим шляхом.

1. Поіменний облік хворих.

2. Термінове обстеження всієї сім'ї й осіб, що стали джерелом зараження.

3. Обов'язкова госпіталізація всіх хворих або забез­печення їх за місцем проживання амбулаторним ліку­ванням.

4. Систематичний контроль за якістю лікування.

5. Проведення профілактичних заходів щодо зара­ження під час пологів, зокрема 100% клінічне та лабо­раторне обстеження протягом вагітності.

6. Клінічне та лабораторне обстеження дітей, що по­трапляють у будинки дитини, дитячі садки, інтернати.

7. Проведення медичного огляду кожні 6 місяців усь­ого персоналу дитячих закладів, який має контакт із дітьми.

8. Систематичне проведення санітарно-освітньої ро­боти серед населення.