Розділ 4 валеологічні аспекти психічного здоров'я

4.1. Поняття про психіку здоров'я, структура психіки

Психіка — сфера мислення, почуттів та емоцій, інтег­рація цих окремих автономних систем у цілісну осо­бистість. Психічне здоров'я, разом із фізіологічним, вхо­дить до загального здоров'я.

Першопричина, яка є поштовхом до різних захворю­вань і неадекватних форм поведінки, у першу чергу, по­в'язана із психікою. Саморозвиток, ріст особи — це до­помога не лише собі, але й оточуючим. (Збережи себе, і навколо тебе збережуться тисячі).

"Тому що здоров'я — це ще не все, але все без здоро­в'я — це ніщо" (Сократ).

Декарт бачив здоров'я душі у здатності пізнавати істину.

Ознаками здоров'я особистості є вміння людини ре­гулювати свої вчинки та поведінку у межах соціальних груп, її здатність до саморегуляції, тобто уміння в бадь­орому стані керувати психікою, правильно та свідомо оцінювати суб'єктивне та об'єктивне "Я".

Сучасні західні психологи вважають, що самоповага та ступінь вираженої стурбованості є одними з найваж­ливіших показників психічного здоров'я.

Ф.М. Достоєвський як критерій психічного здоров'я розглядав адекватне сприймання оточення, свідоме здійснення вчинків, цілеспрямованість та активність.

Американський психолог Маслоу вважає, що здорова людина — це перш за все людина щаслива, яка живе у гармонії сама із собою, не відчуває внутрішнього розла­ду, здатна захищатись, але першою не нападати ні на кого.

Валеологічний аспект психічного здоров'я — це уп­равління станом психіки (мисленням, почуттями, емо­ціями) з елементами самопізнання та психічного оздо­ровлення. Мислення може бути свідомим і несвідомим.

Свідоме мислення — це якість розуму, коли прояв­ляється можливість виразити результати словом (суттєві ознаки заново сформованого поняття, закономірності), а також засоби та прийоми, за допомогою яких було от­римано цей результат. Це здатність ідеального відтворен­ня дійсності у свідомості.

Підсвідоме мислення проявляється у тому, що лю­дина не може розповісти, як вона розв'язала задачу (хоча зробила це правильно), не бачить своїх помилок, не в змозі вказати на ознаки та якості, на які вона спирала­ся, коли давала відповідь.

Психічне здоров'я асоціюється з такою метою існу­вання людини, як потреба у самореалізації, тобто забез­печенні сфери життя, яку називають соціальною. Лю­дина себе може реалізувати в суспільстві тоді, коли має достатній рівень психічної енергії, яка визначає її пра­цездатність (сили), і, в той же час, достатню пластичність і гармонійність психіки, які дозволяють їй адаптуватись у суспільстві, бути адекватною його вимогам. Окрім сили (потужності) та гармонійності психічного здоров'я, для

здорової особистості характерна стійка "Я-концепція" позитивна, адекватна, стабільна самооцінка.

У практичних умовах в аспекті соціальної адаптації найважливішим показником є психічна адекватність (гармонійність) у порівнянні з іншими характеристика­ми психічного здоров'я (рівнем психічної енергії, "Я-концепцією").

Валеогенез (формування, розвиток та закріплення здо­ров'я) на психічному рівні слід розглядати під кутом здат­ності психіки до самореалізації (самовідновлення, само-поновлення та саморегуляції). Чим потужніші ці механі­зми, тим вища динамічна стійкість психіки. Але на псих­ічному рівні ці механізми усвідомлюються, а не є автома­тичними, як це ми спостерігаємо на тілесному (фізично­му) рівні, тобто у психічному валеогенезі ці механізми знаходяться під контролем волі. Людина здатна свідомо допомогти собі у вирішенні психічних проблем.

Структура психіки

За сучасними уявленнями психіка людини має свідо­му та несвідому частини. На свідому приходиться май­же 10%, на несвідому — до 90%, вона у у свою чергу под­іляється на підсвідому і надсвідому.

Підсвідомість — це психічні процеси, не представлені у свідомості, той психічний досвід, який людина набула та несе в собі. Цей рівень пов'язаний із нашим біологіч­ним існуванням (через підкіркові структури мозку).

Надсвідомість — це вищі рівні психіки, яких люди­на намагається досягти, тому що відчуває в собі їх при­сутність.

Свідома частина психіки, згідно з К.Г. Юнгом, має Его (наше уявлення про себе) та особистість (як ми по­даємо себе суспільству).

У структурі підсвідомості розрізняють два важливі рівні — Тінь та Аніма (Анімус, тобто душа). У Тіні зна-

ходяться ті риси нашої особистості, які ми не бажаємо демонструвати (відкривати) іншим людям. Якщо одній людині не подобається щось у поведінці іншої людини, то це свідчить про те, що таку ж тенденцію вона має в глибинах своєї підсвідомості. У Тіні фіксуються усі на­слідки психічних стресів, психологічні травми, комп­лекси.

Аніма — це прояв підсвідомості, тобто протилежне Тіні.

Надсвідомість, за Юнгом, — зображення людини та­кою, якою вона є в дійсності, без прикрас, правдивим Я, ірраціональним відчуттям себе, не пов'язаним з особис­тою сферою.

Свідома частина психіки виявляє себе знаковими сис­темами (словами, буквами), користується законами фор­мальної логіки.! прояви базуються переважно на роботі лівої півкулі головного мозку (друга сигнальна система).

Підсвідома частина психіки має іншу мову — мову символів, образів, вона забезпечується насамперед діяль­ністю правої півкулі.

Інтегральна особистість людини складається з бага­тьох субособистостей, які втілюють окремі якості, окремі життєві програми. Вони можуть бути у різних взаємові­дносинах одна з іншою (гармонії, взаємодопомоги або конфлікту). Кожна з них у цілісній структурі психіки виконує неповторну роль, а при зміні будь-якої субосо-бистості змінюється уся психіка людини.

Тим фактором, який гармонізує психіку, є Вище (справжнє Я). Воно надає відчуття мети життя, правиль­ності шляху, совісті, обов'язку та інших вищих проявів психіки.

Другий за значущістю аспект — субоособистість "моя внутрішня дитина". В кожній дорослій людині живе маленька дитина з її особистим досвідом, проблемами, винесеними з дитинства, бажанням мати захист і любов.

Тому особливе значення має становлення психіки в пер­іод росту та розвитку людини для інших етапів життя. Перший психічний досвід є фундаментом (матрицею) подальшого розвитку.

Кожна субособистість має свідому та несвідому час­тину.