Навчальне питання.
Вихідці з України з’явилися в європейських університетах майже відразу після їх заснування. Стародавні записи містять прізвища багатьох студентів із Рутенії (саме так іменували Україну середньовічній Європі), що навчались в європейських університетах (в Сорбонні - Петра Кордована, та ін.). Велику популярність серед українців мали університети в Болоньї, Падуї, Римі, Кенігсберзі, Парижі. В усіх трьох розрядах українці здобували наукові ступені, починаючи з XIV століття. Повертаючись на Батьківщину, українці – вихованці європейських університетів - приносили на рідну землю не лише знання, а й прагнення до творчості, до пошуку істини, сучасні філософські погляди і, зрештою, - ідеї європейського гуманізму, що стали ядром світогляду доби Відродження.
Юрій з Дрогобича (Котермак) (+1494) – гуманіст, астроном, астролог, медик. Навч. у Львові, Кракові, Болоньї. 1481 – 88 – ректор Болонського університету. кін. 80 – х викладав астрономію та медицину у Кракові (вчитель Коперніка). Осн. твори: «Прогностична оцінка поточного 1483р.», «Трактат про сонячне затемнення 20 липня 1478 р.», «Трактат з 6 розділів про затемнення» (1490)Д. високо цінував людський розум, вірив у його силу й можливості, зокрема у пізнанні таємниць світу та його закономірностей для використання цих знань у житті на благо людини. Людський розум, освіта, діяльність – рушійні сили історії. Порушуючи проблему взаємин земного та небесного світів, Д. вирішував її у дусі неоплатонічної ідеї космічної любові, якою сповнений всесвіт; вважав, що завдяки доброчесності людина може наблизитися до Бога. Праці Д. були тоді відомі у Європі, зокрема в Італії, Фр., Нім., Угорщині.
Станіслав Оріховський - Роксолан.(1513 – 1566) – гуманіст, філософ, історик, публіцист. Осн. твори: «Про турецьку загрозу» (ідея козацького рицарського ордену), «Про целібат», «Напучення польському королю Сигизмунду – Августу». Вився у Перемишлі, Краківському, Віденському, Вітенберзькому, Падуанському, Болонському університетах, а також у Венеції, Римі, Лейпцигу. Вчителі – Лютер, Меланхтон. Друзі – Дюрер, Гутен, Кранах – старший. Повернувшись з закордону на батьківщину де займався суспільно – політичною діяльністю. Серед філософських питань, які розглядав О. найбільшої уваги заслуговують його політико правові та історіософські ідеї; зокрема, він обстоював суспільно – договірне походження держави, принципи шляхетського парламентаризму, ідеї природного права, свободи, незалежності світської влади від церковної. Критикував католицьку церкву та розбещеність духівництва тощо. О. був прихильником станової монархії, королівської влади обмеженої законом, в особі короля він хотів бачити своєрідного «філософа на троні», який у своїх діях має послуговуватися принципом загального блага. Розділяв суспільство на громадян (Король, шляхта, духівництво) та корисних слуг (Купці, ремісники, селяни). Природне право О. ставив вище людських законів, які при необхідності можна змінювати; обгрунтовував характерні для гуманістичної етики принципи спільного блага (народу?), якому має підпорядковуватися благо особисте (приватні інтереси) патріотизму, активного служіння батьківщині та суспільству. Шляхетною людинна є не за походженням, а за власними цнотами. Історію О. вважає засобом пробудження самосвідомості народу, його історичної пам’яті, вчителькою життя (приклади). Себе він мислив представником і польської держави і укр. народу (доказував що поляки й русини одне і теж).
Павло Русин. (з Кросна) (1470 - 1517) – поет, гуманіст. Вчився у Кракові та у Німетчині. Викладав у Краківському та Віденському університетах античну літературу. Писав вірші латиною. У його творах проводиться гуманістична думка про спроможність людини власними силами за допомогою доброчесності, доблесті, піднятися до рівня богоподібності, досягти земного безсмертя. Р. стояв на позиціях природного права, захищав вроджені для кожного індивіда особисті свободи. Розвивав у своїй поетичній творчості неоплатонівську ідею спорідненості поете і пророка. В царині державотворення ідеальною формою правління вважав обмежену законом монархію. Шляхетною людинна є не за походженням, а за власними цнотами.
Лукаш з Нового Міста (+1542) – вчився й викладав у Кракові. Критикував бездумне схиляння перед авторитетом Аристотеля, й виступав за пробудження самостійної думки. Цінував освітченість та особисті цноти вище за шляхетство. Головною рушійною силою історії вважав людей діяльних, творчих і освічених.
Симон Шимонович (1558 - 1629) – вчився у Кракові, брав участь у заснуванні Замойської академії. Обстоював принцип духовної свободи, утверджував необхідність розвитку світських наук. Ідеалом людини вважав самостійну, творчу, високоморальну особистість; виходячи з ідеї природної рівності людей виступав за зрівняння в правах зі шляхтою міщан, ремісників та купців, а також селян, яких вважав фундаментом держави. Був за рівність усіх перед законом.
Обговорення доповіді включає постановку перед доповідачем та аудиторією таких проблемних питань:
- Чим можна пояснити проникнення на українські землі ренесансних ідей?
- Яке місце на Вашу думку займають українські мислителі Відродження у системі Європейської гуманістичної думки?