Методика порівняльного аналізу.

Розглянемо деякі прийоми порівняльно - історичного методу.

1. Доказ матеріального спорідненості мовних фактів

Для доказу матеріальної спорідненості мовних фактів вирішальне значення мають регулярність і системність відповідностей.

Приклад: Відповідно до I пересуву приголосних і.є. bh ║герм. b

Але «bh» зафіксований тільки в одній і.є. мові - санскриті, в інших і.є. мовах йому відповідають інші приголосні. Разом з тим, ці відповідності повторюються регулярно, в одному і тому ж порядку, тобто системно, у великій кількості мов, тому вони є невипадковими, а закономірними рефлексами bh (відображеннями) в цих мовах:

скр.	гр.	лат.	рос.	гот.
bhratar	phrātor	frāter	брат	brōpar
bhàrāmi	phèro	ferō	беру	bairan

У той же час відомі численні приклади, коли повні звукові відповідності, що супроводжуються смисловий близькістю, є випадковістю, або, як пише А. Мейє у зв'язку зі словом bad в англійській і новоперсідскій «грою природи»

Приклад: the Don (in Sheffield and in Russia)

2.Зовнішня чи порівняльна реконструкція та внутрішня реконструкція

Відновлення першоджерела, архетипу, проводиться на підставі порівняння мовних одиниць споріднених мов (зовнішня реконструкція) або разноетапних факторів однієї мови (внутрішня реконструкція). Реконструйована форма позначається *. Відновлені фонеми, афіксальні і кореневі морфеми трактуються в сучасній індоєвропєїстиці і германістиці не як реальні прамовні форми, а як узагальнення, які випливають із існуючих відповідностей.

Приклад зовнішньої реконструкції: загальний принцип фонетичного закону І-го пересуву приголосних і порівняння і.-є. початкових приголосних:

Скр.hamsà гусак, лебідь, гр. khē n гусак, лат. (h) anser

з германськими відповідностями : д. а.gos двн gans ді gàs

дозволяє зробити припущення, що архетипом початковій приголосної в спільно і.-є. була фонема * gh.

Передумовою застосування методу внутрішньої реконструкції є нерівномірність розвитку системи, в результаті чого можуть зберігатися архаїзми, які відображають більш ранні періоди розвитку мови.

Приклад: наз. відмінок одн. (кореннва відміна) man (n)

мн. men (n)

Знаючи умови переходу a> e під впливом i в германських мовах, можна припустити, що і у формі множини в корені колись був голосний «a», а в закінченні «i» → * manni

3 Визначення хронології

Визначення хронології, головним чином, відносної хронології, тобто послідовності або одномоментности мовних фактів по відношенню один до одного. Наприклад, з того факту, що і.є. глухі смичні p, t, k, в германських мовах переходили в глухі щілинні f, Þ, h або в дзвінкі щілинні v, ð, γ, залежно від того, на який склад падав наголос, виходило, що в той період, коли діяла ця закономірність, наголос ще було вільним.

4. Визначення ареалу мовних явищ

Кожне з мовних явищ має свої межі розповсюдження. Так якщо зіставити:

гот.	двн	снид	да	Д фриз	дс	рос.
gansus	gans	gans	ōs	gōs	gās	гусь
uns	uns	ons	ūs	ūs	ūs	нам
fimf	finf, funf		fīf	fīf	fīf	“пять”
anÞar	andar	нид ander	ōðer	ōther	ōðar	“другой”

то можна встановити ареал випадіння -n перед -s, -f, -Þ, -h і подовження попереднього голосного. Усередині західно-германської підгрупи мов ця ізоглоса відокремлює д.а., д.фриз і дс. від інших західногерманських мов.

Наведені прийоми - лише частина способів дослідження мов, які застосовуються порівняльно-історичним методом. Завдяки строгості їх використання та постійного вдосконалення порівняльно-історичне мовознавства є однією з найбільш розроблених і точних областей лінгвістики.

Практичне застосування порівняльно-історичного методу виявило і його деякі слабкі сторони:

1. їм можна досліджувати подібності, але він малоефективний при дослідженні відмінностей між мовами;

2. при порівнянні фактів споріднених мов часто на одну площину прамови проектуються факти різних періодів;

3. деякі особливості, що спостерігаються в кількох споріднених мовах і є, можливо, інноваціями, можуть помилково бути прийнятими за успадковані із загального джерела;

4. не всі рівні мовної системи однаково піддаються аналізу за допомогою порівняльно-історичного методу (фонеми, морфологічний рівень - краще, синтаксичний - погано).

Проте ця обмеженiсть порiвняльно-iсторичного методу не означає, що вiн взагалi не дає користi. Його потрiбно вдосконалювати, доповнювати iншими прийомами та засобами.

У застосуваннi порiвняльно-iсторичного методу обов’язковими є такi принципи:

• генетична спiльнiсть порiвнюваних одиниць. Мовнi одиницi, якi порiвнюються, розглядаються як наслiдки неоднакового розвитку однiєї й тiєї ж первiсної одиницi в рiзних мовах;

• значущiсть порiвнюваних одиниць (порiвнюються не самi звуки iзольовано, а значущi слова або морфеми, до складу яких вони входять) та їх семантична близькiсть;

• наявнiсть фонетичних закономiрностей в порiвнюваних формах