11

Фізичні вправи як основний засіб лфк План вивчення теми

1. Загальна характеристика ЛФК як методу фізичної реабілітації.

2. Показання й протипоказання до призначення ЛФК.

3. Механізм лікувального впливу фізичних вправ на організм людини.

4. Засоби ЛФК.

5. Форми і методи проведення занять з ЛФК.

1. Загальна характеристика лфк як методу фізичної реабілітації

Лікувальна фізична культура (ЛФК) — метод лікування, що полягає в застосуванні фізичних вправ і природних факторів до хворої людини з лікувально-профілактичними цілями. В основі цього методу лежить використання основної біологічної функції організму – руху.

Терміном ЛФК позначають різні поняття:

• дихальна гімнастика після важкої операції;

• навчання ходьбі після травми;

• подолання контрактур після тривалої іммобілізації суглоба;

• назва кабінету в поліклініці, кафедри в інституті.

Отже, термін «лікувальна фізична культура» застосовується в різних аспектах, позначаючи і метод лікування, і медичну або педагогічну спеціальність, і розділ медицини або фізкультури, і структуру охорони здоров'я.

Однак, в аспекті спеціально організованого впливу на організм людини, ЛФК являє собою застосування фізичних вправ, природних сил та гігієнічних факторів із метою забезпечення різнобічного лікувально-оздоровчого та профілактичного впливу на організм суб’єктів реабілітації.

Фізичні вправи в оздоровчо-лікувальних цілях використовувалися впродовж багатьох тисячоліть. За 3000 років до н.э. в Стародавньому Китаї функціонували лікарський-гімнастичні школи, де не тільки навчали лікувальній гімнастиці і масажу, але й застосовували їх у процесі лікування хворих. Дихальні вправи, пасивні рухи, вправи з опором використовувалися при хворобах органів дихання та кровообігу, хірургічних захворюваннях (вивихах, переломах, викривленнях хребетного стовпа).

Про ранній розвиток лікувальної гімнастики свідчать і знахідки в Індії: у Ведах (2 тис. років до н.е.) йдеться про роль пасивних і активних рухів, дихальних вправ, масажу в лікуванні різних хвороб. У Стародавній Греції пропагували лікувальну гімнастику філософи Платон та Арістотель. Основоположник клінічної медицини Гіппократ (460 -377 рр. до н. е.) велику роль у лікуванні хвороб відводив дієті й лікувальній гімнастиці. Причому він вважав, що лікувальна гімнастика повинна носити суворо індивідуальний характер. У своїх книгах Гіппократ детально описував застосування лікувальної гімнастики при хворобах легенів, серця, обміну речовин і в хірургії. У Стародавньому Римі в відомий лікар Гален (130-200 рр. н. е.) використовував досвід греків, широко застосовуючи не тільки лікувальну гімнастику, але і працетерапію.

2. Загальні показання й протипоказання до призначення лфк

Загальні показання до призначення ЛФК умовно поділяють на 4 групи захворювань.

До 1-ї групи включають усі захворювання, при яких засоби ФР забезпечують, в основному, тонізуючу та симптоматичну дію (практично це всі захворювання, за винятком легких травм і хвороб із початковими або мало вираженими функціональними порушеннями).

До 2-ї групи відносять захворювання, патогенез яких пов'язаний з порушенням функцій (гіпер- і гіпотонічна хвороба, функціональні захворювання нервової системи та ін.). У цій групі ФР справляє нормалізуючу та відновлювальну дію.

До 3-ї групи включають захворювання, при яких необхідні компенсація порушених функцій і підвищення адаптаційних можливостей організму (парези, захворювання опорно-рухового апарату різної етіології тощо).

До 4-ї групи належать усі захворювання, за яких необхідна стимуляція регенерації тканин організму (наслідки різних травм, інфаркт міокарда, інсульт та ін.).

Протипоказання до призначення ФР:

1. відсутність контакту з хворим унаслідок його важкого стану або порушень психіки;

2. гострий період захворювання та його прогресуючий перебіг;

3. наростання недостатності кровообігу; синусова тахікардія (понад 100 ударів за 1 хв) і брадикардія (менше ніж 50 ударів за 1 хв); часті приступи пароксизмальної тахікардії або миготливої аритмії; екстрасистолія з частотою екстрасистол понад 1 : 10;

4. негативна динаміка ЕКГ, що свідчить про погіршення кровообігу у коронарних судинах;

5. атріовентрикулярна блокада II—III ступеня;

6. артеріальна гіпертензія (понад 29,3/16 кПа, або 220/120 мм рт. ст.) на тлі задовільного стану хворого;

7. артеріальна гіпотензія (менше ніж 12,0/6,7 кПа, або 90/50 мм рт. ст.);

8. часті гіпер- або гіпотензивні кризи;

9. загроза кровотечі й тромбоемболії;

10. анемія з кількістю еритроцитів до 2,6-3- 10¹²/л,

11. збільшення ШОЕ понад 20-25 мм/год,

12. звичайний лейкоцитоз.

Необхідно окремо зауважити, що не завжди протипоказання до призначення загальнорозвиваючих вправ виключають вправи місцевої дії. Але при цьому останні не повинні спричинювати помітного функціонального напруження серцево-судинної та дихальної систем, посилення обміну речовин тощо