2. Способи і техніка поливу

Вибір способу поливу залежить від умов водокористування, макро- і мікрорельєфу, механічного складу і водопроникності грунту, гідрологічних особливостей площі, віку і конструкції на­садження, систем утримання грунту, рівня механізації, організа­ційно-економічних особливостей господарства. Оптимальними є такі способи і техніка поливу, які забезпечують мінімальні витра­ти зрошувальної води і виключають її втрати на фільтрацію, не­продуктивне випаровування і поверхневий скид, можливість ре­гулювання вологості активного шару грунту, сприятливий водний, поживний, тепловий, повітряний і сольовий режими; створюють сприятливі умови зволоження тієї частини грунту, з якої найбільш інтенсивно використовується волога і де здебільшого розміщена основна маса ростових і всисних коренів; підтримують грунт в належному меліоративному стані, що виключає засолення і забо­лочення; підвищують родючість грунту; забезпечують належні умови для механізації усіх робіт у насадженні, максимальну мож­ливість механізації і автоматизації процесу поливу та підвищен­ня продуктивності праці.

Відомі такі способи поливу: поверхневий, дощування (над- кронне, підкронне, синхронно-імпульсне, аерозольне, комбінова­не), краплинне і підгрунтове зрошення.

1. Поверхневий спосіб поливу

До цього способу відносяться поливи по борознах, чашах і чеках, комбінований поверхневий, затоплення.

Полив по борознах застосовують у садах з рівнинним рельєфом, де крутизна схилів не більша за 0,01. У міжряддях саду залежно від їх ширини і механічного складу грунту роблять до 5 борозен у плодоносних і до 4 у неплодоносних насадженнях по 18— 20 см завглибшки, шириною 40—50 см, а поперек них через 50— 200 м — вивідні борозни глибиною 20—25 см. В останні воду пода­ють тимчасовими зрошувачами, нарізаними вздовж довшої сторони кварталу. Довжина поливних борозен на легких грунтах залежно від крутизни схилу становить 50—100, на важких — 100—200 м.

Перші борозни нарізують на відстані 1—1,5 м від дерев, а одну від другої на легких грунтах через 60—70 см, на суглинкових — 70—80, на важких — 80—100 см. Для нарізування поливних борозен ви­користовують культиватори, які замість лап обладнані підгорталь­никами, а також плуги-розпушувачі. Вивідні борозни можна замі­нювати спеціальними трубопроводами або застосовувати пересув­ний зрошувальний агрегат. Залежно від типу грунту і схилу поверхні витрата води в поливну борозну становить 0,5—1,5 л/с. Швидкість течії у борозні повинна бути в межах 0,1—0,2 м/с.

Полив по чашах — це напуск води у пристовбурні кру­ги чи квадрати під кронами дерев, які займають до 2/3 площі го­ризонтальної проекції їх. Щоб утримувати воду, по краях чаш на­гортають валики землі висотою 20—25 см. У чаші вода надходить з розподільних борозен, нарізаних уздовж ряду. Після поливу грунт розпушують і мульчують.

Полив по чеках або смугах. Воду напускають у приштамбові смуги чи міжряддя шириною 1—4 м, довжиною 70— 100 м. Чеки роблять нагортанням з обох боків ряду валків 20—25 см заввишки. Витрати води становлять до 8—10 л/с на смугу.

Комбінований поверхневий спосіб зрошення здійснюють шляхом одночасного поливу саду по борознах і чеках. Цей спосіб частково усуває недоліки поливів по борознах і чашах, оскільки зволожується майже весь шар грунту, зайнятий корене­вою системою дерева. Ефективність його вища порівняно з боро­зенним способом поливу.

Полив затопленням усієї площі саду — найбільш давній спосіб зрошення, застосування якого в Криму мало місце і на початку XX ст., на що звертав увагу Л. П. Симиренко в своїй капітальній праці «Крымское промышленное плодоводство». У су­часних промислових садах цей спосіб поливу не застосовується.

Поверхневі способи поливу характеризуються високою тру- доємкістю, неекономним витрачанням води та низьким коефіцієн­том використання землі, недостатньою оптимізацією водного ре­жиму і ефективністю і в цілому не відповідають вимогам сучасно­го інтенсивного плодівництва, тому їх доцільно замінювати більш прогресивними способами поливу.