2. Методи установлення режиму зрошення

Існує ряд методів визначення режиму зрошення плодових культур. У практиці поширеним є використання даних про опти­мальні норми і строки поливів, одержаних в результаті досліджень науковими установами. У господарствах ці дані потрібно конкре­тизувати шляхом визначення вологозапасів грунту протягом ве­гетації. Спостереження за водним режимом грунту, діагностику строків і норм поливів можна здійснювати термостатно-ваговим, фізіологічним і біокліматичним методами.

Термостатно-ваговий метод. Протягом травня—жовтня че­рез кожні 10—15 діб в зоні розміщення основної маси коренів (0— 100 см у молодих насадженнях зерняткових і кісточкових порід,

1. 150 см — у плодоносних і 0—50 см — у ягідниках) пошарово через 10 см грунтовим буром відбирають зразки грунту, зважу­ють, висушують у термостаті і знову зважують. Якщо вологість легко- та середньосуглинкових грунтів близько 70 %, важкосуглин- кових— 80 % найменшої вологоємкості (НВ), що відповідно стано­вить 8—10, 13—14 і 20—22 % маси абсолютно-сухого грунту, то на­садження треба поливати, зволожуючи грунт до 100 % повної во­логоємкості (ПВ). Норму поливу розраховують за різницею між запасами вологи при найменшій вологоємкості і фактичним її вміс­том в активному шарі грунту, тобто в зоні розміщення основної маси кореневої системи. Величина поливної норми залежить від

водно-фізичних властивостей, глибини зволоження, передполив- ного рівня вологості грунту та способу поливу і може бути обчис­лена за формулою:

т

т

сі

Ь

Де

100

= 100 • сШ • (\\-_и - \Уф). поливна норма, м³/га; об’ємна маса грунту, г/см³;

глибина зволожуваного (активного) шару грунту, м; найменша вологоємкість, % від маси абсолютно-су­хого грунту:

фактична вологість грунту перед поливом, % від ма­си абсолютно-сухого грунту; постійний коефіцієнт.

Недоліком цього методу є трудомісткість відбору зразків для аналізу, зокрема на важких за механічним складом грунтах. Тому у виробничих умовах вологість можна визначати лише на глибині ЗО—40 см і при її зниженні в цьому шарі до передполивного рівня призначають черговий полив, норму якого розраховують на усу­нення фактичного дефіциту води в грунті. Середню вологість в активному шарі важкосуглинкового грунту визначають рішенням рівняння регресії:

у = 2,0 + 0,86'Х,

де у — середня вологість у метровому шарі грунту;

х — вологість у шарі ЗО—40 см, % маси абсолютно-сухого грунту.

Глибина зволожуваного шару грунту в насадженнях ягідних культур становить 0,3—0,6 м, у молодих неплодоносних садах зер­няткових і кісточкових порід — 0,7—1 м, у плодоносних — 1,3—1,5 м.

Для контролю за вологістю грунту можна використовувати різні типи тонзіометрів, нейтронний вологомір та інші прилади.

Фізіологічний метод базується на визначенні вмісту вологи в листках, концентрації клітинного соку, всисної сили, електрич­ного опору тканин листка. Кореляційну залежність між показни­ками водного режиму листків і рівнем зволоження насадження теж можна використовувати для визначення норм поливу. Фізіо­логічні методи свідчать лише про нестачу води в листках, а вміст доступної для рослин вологи в грунті залишається невідомим. То­му фізіологічний метод доцільно супроводжувати визначенням вологи у грунті.

Біокліматичний метод забезпечує контроль за вологозапа- сами грунту, прогноз норм і строків поливу на підставі вологоба- лансових розрахунків за формулою:

= ш, + аР + т - Е,

де —- запаси вологи в активному шарі грунту в кінці розра­

хункового періоду, мм;

\у_н — запаси вологи в активному шарі грунту на початку розрахункового періоду, мм; а — коефіцієнт використання атмосферних опадів;

Р — атмосферні опади за розрахунковий період, мм; т — поливна норма, мм;

Е — сумарне водоспоживання, мм.

Черговий полив нормою, яка повністю усуває дефіцит воло­ги в активному шарі грунту, призначають тоді, коли кінцевий за­пас води (ш_к) зменшується до рівня передполивної вологості.