2. Удобрення малини

У молодих насадженнях у перші 2 роки після садіння вносять лише азотні добрива (N₄₅__S0). У наступні роки періодично (через рік) вносять по 25—ЗО т/га гною чи торфокомпосту. Більш доціль­но через один-два роки вносити 20—25 т/га перегною, який кра­ще заробляється в грунт при глибині його осіннього обробітку 10— 12 см, плантація не засмічується насінням бур’янів. При оптималь­ному вмісті елементів живлення у грунті та в листках (N — 2,3—2,9 %, Р2О5 —0,5—0,6 %, К₂0 — 1,3—1,9 %) залежно від грун­тово-кліматичних умов щороку вносять N₉₀P₄₅K45_6o. Якщо рівень забезпеченості грунту Р₂0₅ і К₂0 середній, то норми внесення фос­форних і калійних добрив збільшують на ЗО—50 %, а при низько­му — у 2 рази. При вмісті азоту, нижчому за оптимальний рівень, норму збільшують на 25—30 %, а при високому — зменшують на 50 % або й зовсім не вносять азотних добрив. За кордоном (Англія, Німеччина, Угорщина та ін.) азоту вносять 50—90 кг/га або в нормах, що забезпечують його запаси в грунті у межах 100—150 кг/га.

При вирощуванні малини за інтенсивною технологією ефек­тивною є система удобрення, яка передбачає лише передсадивне внесення гною і перегною, а після садіння рослини удобрюють мінеральними туками. Під зяблеву оранку на дерново-підзолистих грунтах вносять 80 т/га гною чи 100 т/га компосту і Ріго^ігО’ ^на більш родючих — 60 т/га гною або 80 т/га компосту і Р₉₀К₉₀. Пе­ред садінням по лініях рядів нарізують плантажним плугом бороз­ни, у які вносять по ЗО т/га перегною на бідних грунтах і по 15— 20 т/га на чорноземах. Перегній заробляють дискуванням, садять саджанці і протягом двох років насадження не удобрюють. У на­ступні роки залежно від типу грунту рано навесні вносять N₆o_₉o, а після збирання врожаю — N₄₅_soPso—go> уточнюючи норми за даними грунтової і листкової діагностики. На промислових план­таціях малини прогресивною є система удобрення, яка передбачає передсадивне внесення гною чи компосту (80—100 т/га) та фос­форних і калійних добрив (Р₉₀_₁₂оК₉₀_і2о), а протягом усього про­дуктивного періоду рослини щороку підживлюють лише азотом (N60—9о)- Для підживлення доцільно використовувати гноївку (5— 6 т/га), пташиний послід (6—12 ц/ra), що сприяє одержанню еко­логічно чистої продукції.

3. Удобрення кущових ягідників

У насадженнях кущових ягідників (смородини чорної, по­річок, агрусу та ін.) застосовують подібні системи удобрення. У перші 2 роки після садіння підживлюють рано навесні азотними добривами (N_Bo). У наступні роки періодично (через один-два ро­ки) восени вносять 25—ЗО т/га гною або компосту. Щорічно навесні під перший обробіток грунту.вносять по 90 кг азоту на 1 га (2,5—

З ц/га аміачної селітри чи 1,5—2 ц/га карбаміду, на кислих грун­тах краще 4,5—5,5 ц/га кальцієвої або натрієвої селітри). На грун­тах з оптимальним вмістом фосфору і калію восени вносять N45 60-^45 бої ^ПР^И середньому рівні забезпеченості норми збільшу­

ють на ЗО—50 %, при низькому — у 2—2,5 раза, а при високому — Р₂0₅ і К₂0 не вносять. Якщо перед закладанням плантації вносять 80—100 т/га гною чи торфо-гнойового компосту, ЗО т/га перегною, Рі₂₀К₁₂о на дерново-підзолистих грунтах і 60—80 т/га гною, 20 т/га перегною, Р90К90 на темно-сірих опідзолених і чорноземах, то після садіння саджанців протягом усього періоду експлуатації насад­ження цих органічних добрив не вносять. Починаючи з третього року, рано навесні під культивацію щороку вносять N90, а восени — Рбо—9оКбо—90- В останній (сьомий) рік експлуатації насадження за цією технологією рано навесні вносять лише азотні добрива (N99).

Існують також системи удобрення кущових ягідників, у яких після закладання насадження вносять лише азотні добрива, а ос­новне удобрення застосовують при передсадивній підготовці грун­ту. Зокрема, за 3—4 місяці до садіння вносять 100—150 т/га гною чи компосту, Р250—зооКио—200 ^ПР^И високому рівні забезпеченості грунту фосфором І калієм, Р₄00-450^К250—зоо — ^ПР^И середньому і

Р₅00—600^300—400 при низькому. Починаючи з третього року після

закладання насадження, щорічно навесні вносять ^₀_і2о> або 2/3—1 /2 норму вносять навесні, решту — після збирання врожаю, що може бути виправданим у південних районах.

Мінеральне живлення рослин в умовах господарства уста­новлюють за результатами грунтової і листкової діагностики, вра­ховуючи оптимальний вміст у листках: азоту — 2,5—3; фосфору — 0,5—0,7; калію — 1,2—1,6% до сухої речовини у смородини чор­ної і відповідно 2,2—2,5, 0,4—0,6 і 1,7—2 % — у агрусу.

При удобренні кущових ягідників доцільно враховувати і за­рубіжний досвід, зокрема періодичне (через 3—4 роки) вапнуван­ня кислих грунтів, утримуючи pH на рівні 6,2—6,5; посів сидератів у міжряддях одно-, дворічних насаджень, застосування Г\Г, Р і К в оптимальних для даного типу грунту співвідношеннях (2:1:1; 3,5:1:5), внесення спеціальних (з макро- і мікроелементами) доб­рив для саду в ранньовесняний період та після збирання врожаю тощо. З метою вирощування екологічно чистої продукції перева­гу надають органічним добривам.

Органічні добрива (гній, компости, перегній) вносять розки­дачами типу УОМ-50, МКУ-2, РУС-4 та ін., мінеральні — НРУ-0,5, ПВРН-2,5, рідкі органічні (розбавлені водою гноївку, пташиний послід) — РГУ-3,6; РГТ-4. В зрошуваних насадженнях азотні доб­рива можна вносити одночасно з поливами: половину норми перед початком вегетації, решту — після цвітіння. У північних районах азотні добрива необхідно вносити навесні, а після збирання вро­жаю можна вносити гноївку (5—6 т/га).