4. Удобрення молодих неплодоносних садів

Раціональне удобрення молодих неплодоносних садів сприяє активізації росту дерев, скороченню строків формування крон, більш ранньому вступу у пору промислового плодоношення. У пер­ші 2—3 роки після .закладання саду добрив не вносять, якщо пе­ред садінням застосовували належне удобрення, післядія якого зберігається тривалий час і рослини забезпечені елементами жив­лення. Як показали дослідження, в молодих інтенсивних садах яб­луні післядія передсадивного удобрення може зберігатись до одер­жання 3—5 промислових врожаїв, у насадженнях вишні — до 8- річного віку.

У перші три-чотири роки після закладання саду необхідно забезпечити активний ріст дерев — приріст пагонів за вегетацію не менш як 60 см. У цей період для активізації росту пагонів на основі даних листкової діагностики дерева можна удобрювати ли­ше азотом — 60 кг/га — за рахунок внесення гноївки, пташиного посліду, мінеральних азотних туків. У зрошуваних садах при утриманні грунту під задернінням норму азоту збільшують до 90— 120 кг/га. Добрива вносять навесні до початку фази інтенсивного росту, Пізньолітнє внесення азоту недоцільне — порушуються процеси росту і визрівання тканин, знижується морозостійкість. Починаючи з четвертого року вносять 30—40 т/га гною — один раз у 2—3 роки. В умовах достатнього зволоження та у зрошуваних садах в роки, коли гній не вносять, у міжряддях висівають сиде­рати. З п’ятого року можна вносити і РК, якщо пю необхідність підтверджують результати листкової і грунтової діагностики. По ЗО—45 кг фосфору і калію вносять і при передпосівній підготовці грунту міжрядь під сидеральні культури. Перед висіванням небо- бових сидератів вносять і ЗО—60 кг/га азоту.

У передгірних і гірських західних районах, де грунт утриму­ють під задернінням, норми внесення елементів живлення збіль­шують на 20—ЗО % порівняно з садами, де грунт утримують під чорним паром.

Якщо вміст азоту в листках вище оптимального рівня, то вне­сення відповідних добрив на один-два роки припиняють.

У деяких країнах в молодих інтенсивних садах у перші 4 ро­ки після садіння саду, крім азоту, вносять і РК. В нашій країні у дослідах, де перед садінням вносили достатню кількість добрив, внесення їх після садіння дерев виявилося неефективним. За чис­ленними даними дослідів молоді сади позитивно реагували на вне­сення азоту і калію, тоді як фосфорні добрива помітно не вплива­ли на ростові і формоутворювальні процеси дерев. Азот, внесений в оптимальних нормах, активізує ріст і розвиток дерев, процеси фотосинтезу. Внесення надмірної кількості азоту послаблює ріст, посилює ураження дерев грибними хворобами. Породи і сорти нео­днаково реагують на внесення добрив. Так, кісточкові породи, особливо персик, у молодому віці більш вимогливі до потреб азо­ту і калію, ніж зерняткові. Тому у зрошуваних насадженнях кіс­точкових порід норми внесення азоту і калію рекомендується збільшувати на 25—50 % і більш порівняно з орієнтовними норма­ми для зерняткових порід.

4. Удобрення плодоносних садів

Інтенсивні плодоносні сади характеризуються підвищеними потребами в елементах живлення, оскільки значна їх кількість витрачається на формування врожаю. Добрива, внесені в опти­мальних нормах у найбільш сприятливі строки, сприяють збіль­шенню кількості корисної зав’язі, поліпшують якість і лежкість плодів, підвищують урожайність і морозостійкість дерев. Надмірне внесення мінеральних азотних добрив погіршує якість і лежкість плодів. В удобрених шарах грунту спостерігається посилений ріст обростаючих коренів. Поверхневе внесення добрив сприяє розмі­щенню значної частини кореневої системи у верхніх горизонтах грунту і в безсніжні зими з сильними морозами корені можуть підмерзати.

Ефективність удобрення підвищується при вапнуванні кислих грунтів. Вапнують грунти з pH 6,5 і менше. Вапно або дефекат вно­сять з розрахунку 0,5 норми за гідролітичною кислотністю на піща­них і супіщаних грунтах (2 т/га) і 0,75—1 норму (4 т/га) на глинис­тих і суглинкових. Вапно вносять під оранку один раз у 8—10 років.

Солонцюваті лужні грунти доцільно гіпсувати, якщо гіпс не було внесено під передсадивну оранку. Норми гіпсу визначають за даними аналізів грунту. Орієнтовно можна вносити 3—4 т гіпсу на 1 га залежно від наявності в грунті увібраного натрію.

При удобренні садів особливу увагу звертають на внесення органічних добрив. Залежно від грунтово-кліматичних умов при основному удобренні один раз у 2—3 роки вносять ЗО—40 т/га і більше гною або компосту. У деяких країнах гною вносять до 60— 80 т/га. В зонах Полісся, західного Лісостепу та в зрошуваних са­дах Степу внесення гною чергують з висіванням сидератів. Зароб- лення в грунт 300—400 ц/га зеленої маси люпину за своєю ефек­тивністю прирівнюється до внесення 20—25 т/га гною. Сидерати збагачують грунт поживними речовинами, поліпшують його фі­зичні властивості, зменшують засоленість верхніх горизонтів, зни­жують захворювання дерев хлорозом, перешкоджають ерозії. Гній вносять по усій площі саду восени під зяблевий обробіток грунту, але не пізніше як за місяць до його замерзання, сидератами зай­мають середину міжрядь — 2—4 м. При утриманні грунту міжрядь під дерново-перегнійною системою гній чи компоста можна вноси­ти лише на пристовбурні смуги. Для підживлення використовують гноївку, пташиний послід, які забезпечують рослини легкодоступ­ними поживними речовинами і поліпшують мікробіологічну ак­тивність грунту. За одне підживлення вносять до 10—12 т/га гноїв­ки або до 1,5—3 т/га сирого пташиного посліду. Перед внесенням гноївку розбавляють водою у 3—5 разів, пташиний послід — у 10— 12 разів. Ці добрива вносять по усій площі саду рослинопіджив­лювачами ПОУ та ін. Гній, перегній, компости розкидають садив­ними гноєрозкидачами РСШ-6, РУС-4 та розкидачами загально­го призначення РОУ-5, ПРТ-4 та ін.

Мінеральні добрива вносити можна щороку, розкидаючи по усій площі саду. У роки, коли вносять гній та підживлюють гноїв­кою чи пташиним послідом, їх можна не вносити, або ж норми Г»Г, Р і К зменшувати на 1/2, якщо рівень забезпеченості цими еле­ментами нижчий за оптимальний. На кислих грунтах доцільно вно­сити фізіологічно лужні форми мінеральних добрив, а на лужних — кислі. На піщаних грунтах кращими з калійних добрив є такі, які містять магній. Перед висіванням бобових сидеральних культур вносять фосфорні і калійні мінеральні туки (Р₄₅К₆₀), якщо висіва­ють небобові культури, то вносять повне мінеральне добриво (Н₆₀Р₄5К₆₀).

Мінеральні добрива у плодоносних садах вносять тільки за результатами грунтової і листкової діагностики та аналізу плодів на вміст у них нітратів. Залежно від урожайності саду, типу, сис­теми утримання і водного режиму грунту при оптимальному рівні забезпечення основними елементами мінерального живлення вно­сять орієнтовно ЇМ до 18оР₄5 6оК₄5 90* Якщо рівень забезпечення

низький, то норми збільшують на ЗО %, а при високому — змен­шують на 50 % або й зовсім не вносять. При вмісті нітратів у пло­дах вище допустимого рівня азотні добрива не вносять.

Мінеральні туки розкидають по усій площі саду універсаль­ними розкидачами НРУ-0,5, 1 РМГ-4, туковими сівалками-розки- дачами РТТ-4,2, заробляючи у грунт відповідно до глибини його обробітку. Малорозчинні добрива, особливо фосфорні, доцільно вносити пошарово за допомогою пристрою ПРВН-2,5А.

Рідкі аміачні добрива (аміак, аміачна вода) вносять спеціаль­ними машинами АБА-0,5, ГАН-15 і заробляють на глибину 12— 16 см на суглинкових грунтах і на 16—20 см — на супіщаних. В са­дах із стаціонарною зрошувальною системою азотні туки, як доб­ре розчинні у воді, особливо карбамід, вносити можна з поливною водою у концентрації 0,3—0,5 %. Протягом вегетації проводять 2— З удобрювальні поливи нормою 25—ЗО кг/'га азоту за кожний.

При вирощуванні екологічно чистої продукції для удобрен­ня садів застосовують в основному органічні добрива.

При удобренні садів необхідно враховувати також, що вне­сення підвищених норм азоту сприяє активізації мікробіологічних і біохімічних процесів трансформації сполук фосфору, пригнічує життєдіяльність бактерій азотфіксаторів, а збільшення норм фос­фору і калію супроводжується зниженням активності біологічних процесів трансформації фосфорних сполук у доступні для рослин форми. Знаючи орієнтовні рівні активності цих процесів у різних типах грунтів можна більш раціонально використовувати різні види добрив, змінюючи співвідношення між азотом, фосфором і калієм.