2. Підживлення

Крім основного удобрення, в насадженнях плодових культур застосовують підживлення — додаткове внесення добрив для по­силеного забезпечення потреб рослин в елементах мінерального живлення протягом окремих фенофаз з метою регулювання ак­тивності ростових і формоутворювальних процесів. Для піджив­лення використовують такі види і форми добрив, у яких елемен­ти живлення легкодоступні для засвоєння рослинами. Залежно від способів внесення добрив підживлення поділяють на кореневе і позакореневе.

Кореневе підживлення. При підживленні легкодоступні і швидкодіючі добрива вносять під культивацію чи дискування по усій площі насадження. З органічних добрив використовують гно­ївку — 10—12 т/га, пташиний послід — 1,5—3 т/га (сухого — 7— 15 ц/га), а з мінеральних — частіше аміачну селітру — 1—1,5 ц/га

(N30 45), рідше — хлористий калій (0,6—1 ц/га) або калійну сіль

(1—1,5 ц/га).

Кореневе підживлення застосовують з метою активізації росту пагонів, закладання генеративних бруньок, зав’язування і росту плодів. Досить ефективним є підживлення садів у роки з високою урожайністю, у яких основне удобрення, зокрема азотом, було обмеженим з різних причин, у тому числі й щоб уникнути вимивання азоту, особливо на легких грунтах. Підживлення про­водять 1—2 рази протягом вегетації: перше — після цвітіння для активізації росту пагонів, друге — після фізіологічного опадання зав’язі з метою посилення закладання квіткових бруньок і росту плодів. Одноразове підживлення садів зерняткових порід після цвітіння у неврожайні роки активізує ріст пагонів, відтягує строк закінчення активного росту, що послаблює закладання генератив­них бруньок та періодичність плодоношення. При підживленні гноївкою її в 3—4 рази розбавляють водою, пташиний послід — у

10. 15 разів.

Позакореневе підживлення. При порушенні процесів коре­невого живлення та фізіологічного захворювання рослин їх лист­кову поверхню обприскують розчинами добрив. З метою активіза­ції росту пагонів і закладання квіткових бруньок посилюють азот­не живлення шляхом обприскування надземної частини розчином синтетичної сечовини в концентрації 0,5—0,6 % для яблуні, 0,2—

1. 4 % — для груші, 1,2—2 % — для персика, 0,4—0,6 %— для смо­родини і агрусу, 0,8—1 %— для суниць. Сечовина легко засвоюєть­ся листками, внаслідок чого підвищується їх функціональна діяль­ність. Перед обприскуванням насадження сечовиною підібрану її концентрацію перевіряють на контрольних деревах. Фізіологічно оптимальні строки обприскування сечовиною визначають за допо­могою листкової діагностики. Обприскування можна проводити через тиждень після цвітіння, у фазі закладання генеративних бруньок та після другого червневого опадання зав’язі. Досліджен­нями установлена і доцільність осіннього (вересень—жовтень) об­прискування яблуні, особливо при задернінні міжрядь, 4 %-ним розчином сечовини після збирання врожаю зимових сортів, що сприяє активізації росту і розвитку навесні.

Для підвищення морозостійкості дерев застосовують обприс­кування 1—2 %-ним розчином сульфату або нітрату калію і 2— З %-ним розчином суперфосфату.

Щоб запобігти ураженню плодів зерняткових порід в період зберігання гіркою плямистістю та при нестачі кальцію і надмірно­му забезпеченні калієм і магнієм на кислих і піщаних грунтах де­рева обприскують 2—3 рази за вегетацію розчином хлористого кальцію у концентрації 1,5—2 %.

Позакореневе підживлення е основним способом удобрення мікроелементами, які при внесенні в грунт швидко перетворюють­ся у малодоступні форми. Мікроелементи виносяться з грунту у невеликій кількості, яка компенсується систематичним внесенням органічних добрив. При недостатньому внесенні органічних добрив і високій водозабезпеченості, крім використання рослинами, відбу­вається вимивання мікроелементів і їх дефіцит спричиняє пору­шення процесів метаболізму. Для боротьби з хлорозом при нестачі заліза міжряддя утримують під задернінням, а надземну частину рослин обприскують комплексними сполуками заліза в концент­рації 0,3—0,5 % — для яблуні і 0,15—0,20 % — для груші. Протя­гом вегетації обприскують 2—3 рази через 10—12 діб. Якщо ви­являються ознаки недостатнього забезпечення рослин цинком, що спричиняє розетковість (дрібнолистність), надземну частину двічі обприскують 0,5—1 %-ним розчином сірчанокислого цинку або 0,1—2 % комплексного цинку — Zn ДГПУ. Можна до розпускання бруньок у березні—квітні обробити надземну частину 3—8 %-ним розчином сірчанокислого цинку, а в червні листкову поверхню об­прискати 0,5 %-ним розчином його. При нестачі бору листкову по­верхню обприскують розчином борної кислоти із концентрації 0,005—0,2 %, а при марганцевому голодуванні застосовують сірча­нокислий марганець — 0,5 °/с або марганцевокислий марганець — 0,02 %.

Обприскування необхідно проводити в прохолодні дні, вранці та ввечері, після дощу і поливу, що сприяє вбиранню солей лист­ковою поверхнею.