2. Застосування гербіцидів

у насадженнях ягідних культур

Знищувати бур’яни в насадженнях ягідних культур можна такими гербіцидами вибіркової дії (грунтовими, листковими чи комбінованими), які, попадаючи в грунт, уражують насіння і ко­реневу систему бур’янів і не пошкоджують корені ягідних рослин, а при обприскуванні надземної вегетуючої частини згубно впли­вають лише на бур’яни і не нагромаджуються в ягодах. Гербіциди грунтової дії, які застосовувались раніше (до 1996 р.) шляхом об­прискування грунту рано навесні до початку вегетації або восени після її закінчення, зокрема симазин, не повністю відповідають існуючим вимогам і використовувати їх у виробництві не рекомен­дується. В насадженнях суниць раніше використовували ленацил і лонтрел, якими обприскували плантації рано навесні до сходів бур’янів (ленацил) або після збирання врожаю. Проте і ці гербіциди не виявились цілком безпечними і їх виключено з використання.

Гербіциди, зокрема раундап, досить ефективно можна зас­тосовувати при передсадивній підготовці грунту під ягідні культу­ри. Раундап вносять у паровому полі сівозміни (плодозміни) в нормі від 2—4 до 5—8 л/га, залежно від видового складу бур’янів, сту­пеня забур’янення, типу грунту. Вегетуючі бур’яни обприскують один-два рази, при пізньолітньому і осінньому садінні ягідних культур — у квітні—червні, при весняному — у квітні—серпні.

5. Боротьба з ерозією грунту

У промислових садах, які вирощують чи передбачається за­кладати на схилах різних експозицій і крутості, великої шкоди завдає водна ерозія: змиваються верхні найбільш родючі шари грунту, у результаті чого різко знижується родючість у минуло­му цінних земельних масивів, погіршується їх водний режим, по­силюється підмерзання дерев у суворі зими, зменшується уро­жайність садів. Щоб запобігти ерозії, звести її до нешкідливого мінімуму запроваджують відповідну систему протиерозійних за­ходів. В умовах помірного водозабезпечення на схилах крутістю 5—6° одного напрямку з прямолінійним розміщенням рядів дерев впоперек схилу застосовують поперечний обробіток грунту, у кож­ному четвертому-п’ятому міжрядді проводять задерніння злако­вими багаторічними травами, у верхній частині садового масиву копають канави та влаштовують водозатримуючі вали.

На схилах крутістю 6—10° та різних експозицій плодові де­рева розміщують тільки контурним способом і грунт обробляють впоперек схилу, дотримуючись горизонталей рельєфу і напрямку рядів. Кожне третє міжряддя засівають багаторічними злаковими травами. Для захисту грунту від розмивання водою, що стікає з водозбірної площі, розміщеної вище схилу, у верхній його частині влаштовують водовідвідні вали-канави. Дощові і талі води затри­мують за допомогою валів-канав, які копають у міжряддях впопе­рек схилу за горизонталями рельєфу через кожних 80—100 м і заповнюють гілками, видаленими з дерев при обрізуванні.

В умовах недостатнього зволоження (південний Лісостеп, Степ) у незрошуваних садах на схилах крутістю до 10° дерева роз­міщують контурним способом. Грунт у міжряддях обробляють впо­перек схилів за горизонталями рельєфу. Через кожні 50 м впопе­рек схилів по контурних лініях у міжряддях копають канави зав­глибшки 50—60 см, завширшки 40—50 см у нижній частині і 100— 120 см у верхній, їх заповнюють гілками, видаленими при обрізу­ванні плодових дерев, соломою, листям. Землю з канав викидають на нижній їх бік, утворюючи водозатримуючі вали. На розворотних і захисних смугах нагортають вали заввишки 40—50 см і завшир­шки 70—80 см для затримання води і спрямування її у міжряддя. У верхній частині схилу створюють водозатримуючі і водовідвідні вали та канави для захисту від стікання води з розташованої вище водозбірної площі.

В умовах достатнього і надмірного зволоження (Прикарпат­тя, Карпати та ін.), де опадів випадає понад 700—800 м, в садах на схилах крутістю до 10° міжряддя утримують під задернінням (дер­ново-перегнійною системою), влаштовують водовідвідні вали і ка­нави, а при необхідності і водопропускні споруди, закріплюють яри, кольматують глибокі вимоїни.

На схилах крутістю понад 8—10° одним з основних заходів боротьби з водною ерозією грунту є терасування. У садах на те­расованих схилах грунт на полотні терас утримують під паровою чи паро-сидеральною системами, а на ерозійно небезпечних ділян­ках в умовах достатнього водозабезпечення — під дерново- перегнійною. Берми, виїмкові і насипні укоси утримують під за­дернінням. Для затримання чи відведення води з розташованої вище схилу водозбірної площі споруджують водозатримуючі або водовідвідні вали і канави.

На схилах крутістю понад 10°, де терасування неможливе, застосовують шахове розміщення дерев і грунт, крім пристовбур­них кругів, утримують під постійним задернінням.