2. Організація території саду

Правильна організація території саду забезпечує раціональ­не використання землі, сільськогосподарських машин, оптималь­ну продуктивність праці, сприяє одержанню високих врожаїв.

У різних типах господарств відповідно до зональних грунто­во-кліматичних умов, рельєфу місцевості, спеціалізації тощо мо­жуть закладатись різні площі інтенсивних садів, однак загальна площа орнопридатних земель в усіх зонах повинна перевищува­ти територію плодових насаджень на ЗО—50%, а молодих непло_г доносних має бути завжди близько 25% від загальної площі саду.

1. Розміщення і розміри кварталів

При плануванні території саду спочатку визначають розмі­щення на його околицях приміщень для сортування, пакування і зберігання плодів, тари, інвентаря, машин з догляду за садом, а в умовах зрошення і гідротехнічних споруд намічають межі квар­талів, доріг, зовнішніх і внутрішніх захисних насаджень, під які відводять мінімум площі — 5—10%.

Площу саду поділяють на квартали. Оптимальний розмір кварталу на рівнинах при вирощуванні дерев зерняткових і кіс­точкових порід, на сильно- і середньорослих підщепах становить 12—15 га. на слабкорослих — 10—12 га, кущових ягідників — 3— 6 га, суниць — 1—8 га. Кращою формою кварталу тут є прямокут­на (500—600x200—300 м і ЗОД—^і40Т)х10'0—200 м для ягідників). Коротшою стороною квартал розміщують паралельно напряму па­нівних вітрів. В умовах зрошення квартал розміщують короткою стороною паралельно до напряму магістральних і розподільних каналів чи трубопроводів, а довжиною — до меліоративного схи­лу (0,003—0,005), щоб поливні борозни нарізувалися вздовж квар­талу і рядів. У регіонах з сильними вітрами розмір кварталу може зменшуватись до 4—6 га, а ширина — до 100—150 м. Відношення довжини кварталу до ширини здебільшого становить 2—3:1, а в умовах сильних вітрів може збільшуватись до 4—5:1.

Розмір, форму і розміщення кварталів на схилах та в гір­ських районах визначають, виходячи з протиерозійної організації території та особливості технології догляду за садом, зокрема си­стеми утримання грунту. Розміри і ширина кварталів на ерозійно небезпечних ділянках залежать від кліматичних умов та крутиз­ни схилів, а також складності рельєфу. Здебільшого на схилах квартали мають неправильні форми і розміри близько 5—8 га, а при пересіченому рельєфі — до 2—3 га. На схилах крутизною

З—5° ширина кварталу може становити 200—300 м, 6—8° — 150— 200 м, 9—12° — 50—100 м. Ширина кварталу на схилах, захище­них від панівних вітрів, може досягати 250—300 м, а на незахище- них — не більш як 200 м. На схилах квартали розміщують довшою стороною поперек їх напряму так, щоб вони мали приблизно од­накові експозицію і крутизну.

2. Садозахисні насадження

При закладанні плодових насаджень у місцях, де відсутній природний захист від шкідливої дії вітрів, садять зовнішні захисні смуги і вітроломні лінії. Такі насадження поліпшують водний ре­жим у саду (підвищують відносну вологість повітря, послаблюють випаровування води плодовими рослинами і грунтом), сприяють нагромадженню снігу, захищають від суховіїв, у 8—10 разів змен­шують кількість вітрової падалиці.

Садозахисні смуги створюють навколо саду та по межах кварта'Яїв. У НоліебїГЗЇісостепу зовнішні захисні смуги насаджу­ють із двох-трьох, у Степу — з трьох-чотирьох рядів високорос­лих деревних порід. За конструкціями розрізняють^ непродувні, продувній ажурні смуги. Непродувні, або щільні, насадження зде­більшого багаторядні, з підліском і чагарником. Дія таких смуг по­ширюється на відстань, що дорівнює 20—30-кратній висоті дерев, але швидкість вітру зменшується не більш як на 15%. Ажурні сму­ги складаються з високорослих порід та кущів у нижньому ярусі. Вони розсівають вітровий потік, зменшують його швидкість. Вплив ажурних смуг поширюється на відстань, більшу від їх висоти в 40—50 разів. Продувні смуги — одноярусні, складаються з висо­корослих деревних порід, вони більш щільні зверху і розріджені внизу. Кращими є ажурні і продувні зовнішні захисні смуги, що складаються з високорослих дерев. Вони зменшують швидкість вітру в 1,5—2 рази на відстані, що перевищує висоту їх дерев у 10—15 разів (200—300 м). По межах кварталів висаджують од­но-, дворядні смуги (вітроломні лінії) з високорослих деревних порід. У садах з щільним розміщенням плодових дерев вітроломні лінії можна розміщувати через 500—600 м, що сприяє більш ра­ціональному використанню землі.

У садозахисні насадження доцільно добирати породи, при­стосовані до місцевих грунтово-кліматичних умов, високо- і швид­корослі, досить довговічні, що не утворюють паростків, не мають спільних з плодовими деревами шкідників і хвороб; бажано, щоб вони давали цінні плоди або деревину чи були медоносами. Зов­нішні захисні насадження складаються з головних порід — висо­корослих і більш довговічних та супутніх — швидкорослих, тіньо­витривалих. Цим вимогам найбільшою мірою відповідає горіх во­лоський, який використовують як головну породу у зовнішніх захисних смугах та вітроломних лініях в усіх зонах плодівництва. Крім горіха волоського, у захисних смугах південних районів як головні породи висаджують тополю берлінську, тополю канадську, айлант, як супутні — клен татарський, польовий і гостролистий, явір, маклюру. В західному Лісостепу і на Поліссі головними по­родами є береза, тополя берлінська, супутніми — клен гостролис­тий, польовий і татарський, явір.

У захисних смугах горіх волоський садять на відстані 4—5 м між рядами і 4—5 м між деревами в ряду, інші породи — відповід­но 3 і 1,5—2 м.

Садозахисні насадження доцільно створювати за 3—5 років до закладання саду.