3. Вибір грунту під сад

П

і.

ід сади придатні різні відміни грунтів. Кращими з них на Поліссі є чорноземи опідзолені, темно-сірі, ясно-сірі і сірі опідзо- лені супіщані та легкосуглинкові грунти на лесових і лесовидно- суглинкових породах, а також дерново-середньопідзолисті супі­щані й піщано-легкосуглинкові на супіщаних і суглинкових вод- но-льодникових відкладах, на супіщаній та суглинковій морені; у Лісостепу темно-сірі опідзолені грунти легко- і середньосуглин- кові, чорноземи опідзолені, чорноземи глибокі магогумусні вилу- гувані, сірі та ясно-сірі опідзолені легко-, середньо- і важкосуглин- кові, дещо гіршими є чорноземи глибокі й неглибокі, мало- та се- редньогумусні, а також слабосолонцюваті легко-, середньо- і важкосуглинкові; у Степу — чорноземи звичайні середньо- і ма- логумусні глибокі вилугувані важкосуглинкові та глинисті, лучно-

чорноземні грунти незасолені й несолонцговаті; у зоні Сухого Сте­пу — темно-каштанові й каштанові залишково солонцюваті та со­лонцюваті грунти; у Гірському Криму — лучно-чорноземні неза­солені і несолонцговаті грунти, коричневі та бурі гірсько-лісові щебенисті грунти; у Прикарпатті і Закарпатті — бурі гірсько- лісові глибокі і середньоглибокі грунти, помітно поступаються їм дерново-буроземні і буроземно-підзолисті.

Непридатні..під сади., солонці і солончаки, солоді, глибокі пі­щані грунти, глейові дерново-підзолисті, болотні, кам’янисті, чор­ноземи карбонатні на щільних карбонатних породах, що заляга­ють ближче за 1,5 м від поверхні, торфоболотні, лучно-болотні, /гучні, чорноземно-лучні, торфовища, мочарні і мочаристі, еродо­вані та дернові грунти з близьким заляганням від поверхні (ЗО— 100 см) щільних і твердих порід (граніти, мергелі, крейди, вапняки, пісковики, глинисті сланці), а також забруднені радіонуклідами.

Обмінна кислотність грунту повинна бути не нижчою за 4,5 для яблуні, 5,0—5,5 — для кісточкових. Грунти з рН 6—8,5 при­датні для садів, а на грунтах з більш лужною реакцією спостері­гається пригнічення плодових дерев. Вміст повітря в грунті для нормального розвитку яблуні, груші, сливи і аличі повинен бути не менш 8% від його об’єму, а для черешні, абрикоса і вишні — не менш як 10% при зволоженні грунту до найменшої вологоємкості.

В умовах Полісся вибирають площі, де підгрунтові води за­лягають не ближче 1,5 м від поверхні, у Лісостепу, Степу та інших зонах — 2—2,5 м. Для ягідних культур придатні ділянки з рівнем залягання підгрунтових вод близько 1 м від поверхні. Але якщо води рухливі і не містять багато шкідливих солей (сульфатів — до 2 мг-екв., хлоридів — до 0,3 мг-екв., соди — 0,005 мг-екв. на 100 г грунту), то сади зерняткових та інших порід добре ростуть і пло­доносять і при ближчому (1,2—1,5 м) їх заляганні.

Грунти, найбільш придатні для садів, характеризуються оп­тимальним поживним, водним, температурним і повітряним режи­мами, високою мікробіологічною активністю, що зумовлено їх сприятливими агрохімічними властивостями і механічним скла­дом. Вони достатньо пухкі для поширення, росту і розвитку коре­невої системи, добре аеровані і забезпечені киснем, мають високу вологоємкість і водопроникність, що сприяє максимальному вби­ранню опадів і виключає перезволоження; в них немає щільних прошарків, що перешкоджають поширенню коренів, а також шкід­ливих для плодових культур хімічних елементів, солей і газів.

Непридатні під сади грунти відрізняються значним вмістом шкідливих солей — карбонатів та бікарбонатів натрію і магнію, хлоридів і сульфатів, соди та інших (солончаки, солонці лучні і лучно-степові, лучно-чорноземно-солонцюваті) чи відсутністю не­обхідних елементів живлення (еродовані грунти) або незадовіль­ною аерацією та високою щільністю, що перешкоджає проникнен­ню коріння вглиб (дерново-підзолисті глейові, опідзолені глейові, лучно-болотні, торфоболотні, мочарні та грунти з близьким заля­ганням від поверхні гранітів, крейди, мергелів, вапняків, піско­виків та ін.).

Вибираючи місце під сад, враховують і організаційно-госпо­дарські умови — ринок збуту і транспортування продукції, спо­соби боротьби з хворобами та шкідниками, забезпечення-потреб у воді тощо. Виходячи з цього, сади доцільно закладати не ближче 1 км від населених пунктів і 300—500 м від річок, озер, ставків.