Глава 1. Закладання плодових насаджень

1. Вибір місця і грунту під сад

1. Проектування саду

Промисловий плодовий сад, незалежно від його площі, доціль­но закладати за проектами, що розробляються садопроектними та науковими установами. Розробка проекту передбачає складання тех- ніко-економічного обгрунтування, старанне обстеження земельних угідь, які планують відвести під сад, і зйомку рельєфу місцевості, агрохімічну характеристику грунту і підгрунтя, меліоративні робо­ти, організацію території саду, підготовку грунту, підбір порід і сор­тів, їх розміщення, конструкції саду, крон та їх формування, садін­ня, технологічні карти закладання саду і догляду за ним до вступу у промислове плодоношення, кошторис на виконання всіх робіт. Про­екти розробляють із метою найбільш раціонального використання землі і вирощування високих регулярних врожаїв якісних плодів на основі прогресивних інтенсивних технологій. При проектуванні інтен­сивного промислового саду старанно аналізують і оцінюють всю су­купність організаційних, економічних, технологічних і екологічних факторів. Адже помилки, допущені при закладанні саду, досить важ­ко, а часто й неможливо виправити потім.

2. Вибір місця

Критерієм придатності місця під сад є відповідність його еко­логічних факторів біологічним вимогам тих плодових культур, які

передбачають на ньому вирощувати. Зокрема, враховують міні­мальні, середні і максимальні температури взимку та протягом вегетації, строки перших осінніх та пізньовесняних приморозків, тривалість безморозного періоду, сніговий покрив, промерзання і мінімальні температури грунту, суми активних температур, вищі за 5 і 10 °С, суми опадів за рік та їх випадання протягом вегета­ційного періоду, динаміку відносної вологості повітря, інтенсив­ність сонячної інсоляції, кількість сонячних днів за вегетацію, на­прямок панівних вітрів тощо.

Рельєф місцевості — один з визначальних факторів придат­ності місця під сад, оскільки під його впливом змінюються світло­вий, температурний і водний режими. Геоморфологічна будова і походження форм рельєфу, висота над рівнем моря є основною геоморфологічного районування, за яким розрізняють гірські зони — вище 1000 м над рівнем моря, передгірні — 500—1000 м, рівнинні — 200—500 м і низинні рівнини — до 200 м. У рівнинних регіонах кліматичні умови і поширення плодових культур залежать від гео­графічної широти і довготи, а в гірських — від закону вертикаль­ної зональності. Велику моренно-зандрову низовину з плоским рівнинним рельєфом, що порушується наявністю моренних горбів, гряд, піщаних дюн і валів, лесових островів, а також замкнених знижень різних розмірів та річкових долин, являє собою Полісся. Тут сади доцільно закладати на підвищених рівних площах. Ділян­ки, що затоплюються весняними паводками, під плодові насаджен­ня непридатні.

У Лісостепу найбільш поширений широкохвилястий рельєф, який характеризується глибоко врізаною, помірно розгалуженою балковою мережею, досить широкими вододільними плато. Кра­щими ділянками для саду тут є рівні місця і нижні ввігнуті частини та підніжжя некрутих (до 6—8°) схилів. Можна виділяти і схили крутістю 15—20°, особливо північні їх експозиції, після терасуван­ня. У Лісостепу є значні території, де рельєф несприятливий для саду — похилі, змиті схили, а також велика кількість блюдцепо- дібних знижень на плато і терасах.

Територія Степу являє собою рівнину з балково-увалистим широкохвилястим, місцями вузькохвилястим водно-ерозійним рельєфом, з похилом на південь, який порушується Донецьким кряжем та Приазовською височиною. Основна частина південно- степової підзони — плоска рівнина з незначним ерозійним роз­членуванням, придолинні території порізані балками, а на плато рівнинність порушують замкнені зниження (поди). У Степу для вирощування плодових насаджень в умовах зрошування відводять рівні площі, а для незрошуваних садів кращим місцем є північні схили крутістю до 12°.

Рельєф Придністров’я характеризується сильною розчлено­ваністю, здебільшого переважають пологі й спадисті схили. Най­

більш сприятливими для садів тут будуть рівнини й спадисті схи­ли та ділянки, розташовані у заплаві Дністра та його приток. При­датні й схили всіх напрямків крутістю 15—20°, за винятком силь- нозмитих.

Передкарпаття за рельєфом складається з підвищеної рівни­ни з заплавами рік Дністра і Прута та дуже розчленованого перед­гір’я з великою кількістю горбів та увалів 250—500 м заввишки. Кращими для плодових насаджень тут будуть пологі схили та рів­нині ділянки. Можна вирощувати сади і на схилах крутістю 15— 20° після їх терасування. Зерняткові породи доцільно розміщува­ти на схилах західних та північних експозицій, кісточкові — на південних, південно-західних і західних схилах. Схили крутістю понад 6—8° терасують.

В умовах Карпат під сади треба відводити схили з слабозми- тими грунтами переважно південного і південно-західного напрям­ків. Плодові насадження тут можуть успішно рости і плодоносити на висоті 500—600 м над рівнем моря. Крім гірської, до зони За­карпаття відносяться низовинна і передгірна підзони. Низови­на має дуже повільний схил на захід і в основному плоскорівнин- ний рельєф. Під сади тут можна відводити різні за мікрорельєфом місця, але не з глейовими грунтами. Рельєф передгір’я горбисто- увалистий, місцями досить рівнинний, окремі території дуже еро­довані. Під сади придатні схили усіх експозицій крутістю до 20° із слабозмитими, відносно добре аерованими грунтами.

У степових центральній, східній і західній підзонах Криму кращими за рельєфом ділянками для садів є річкові долини, рівни­ни і пологі схили північного напрямку, в передгір’ї — заплавні те­раси, міжбалкові простори, долини річок з намитими грунтами, нижні і середні третини схилів, у південнобережній підзоні — до­лини річок з наносними грунтами, знижені елементи рельєфу та пологіші нижні частини гірських схилів.