5. Підщепи абрикоса

Сильнорослі насіннєві.

Абрикос звичайний (A. vulgaris), зокрема дрібноплідні дико­рослі форми цього виду, або жерделі, є основною насіннєвою під­щепою сортів абрикоса, яка має з ними високу сумісність. Коре­нева система могутня, розгалужена, глибоко проникає у грунт і не утворює кореневих паростків, посухостійка і солевитривала, відносно морозостійка, але не витримує перезволоження і підвищеного вмісту карбонатів. Щеплені сорти плодоносять з 3—5-річного віку, високоурожайні, довговічні, дерева досягають 3—7 м заввишки. Жерделі — основна підщепа абрикоса в усіх зонах вирощування.

Клонові карликові підщепи ВВ 1-1 і Дружба мають висо­ку сумісність з сортами, нормальний ріст і розвиток у розсаднику і перспективу впровадження у виробництво.

6. Підщепи персика

Основні підщепи персика — сіянці місцевих найбільш вит­ривалих сортів, які мають високу сумісність з районованими сор­тами, розгалужену кореневу систему, досить посухостійкі, але не досить морозостійкі. Дерева щеплених сортів починають плодоно­сити на 2—5-й рік після садіння, високоурожайні, досягають 4—6 м заввишки, відносно довговічні. У Степу і Закарпатті як підщепу використовують і персик Спутник. Вирощування персика на від­бірних формах жерделів та сортів слив, повстистій вишні, гібри­дах персика і аличі у нас не поширене. Ведуться пошуки слабко- рослих, у тому числі клонових підщеп.

2. Вирощування насіннєвих підщеп

1. Маточно-насіннєвий сад

Насіння для вирощування підщеп доцільно одержувати в ма­точно-насіннєвих садах, закладених районованими, як підщепи, сортами чи дикорослими видами. Закладають такий сад щеплени­ми саджанцями, не зараженими вірусами і мікроплазмами, зокре­ма кісточкові тільки елітними чи суперелітними. При закладанні маточно-насіннєвих садів добирають запилювачі, які поліпшують підщепну якість сіянців першого покоління, посилюють морозостій­кість, посухостійкість чи солевитривалість, сумісність з щепленими сортами, підвищують урожайність садів. Так, наприклад, для яблуні сорту Боровинка запилювачем є Пепінка литовська, для Наполео­ни — Розмарин білий, для груші лісової — Лимонка, для аличі — Ренклод колгоспний, Стахановка, для черешні дикої — Дрогана жов­та, Денисена жовта, тобто основні сорти і види та запилювачі райо­новані як підщепи. Тому насіння заготовляють з усіх дерев. Якщо за­пилювачі не районовані як підщепи, то насіння з них не заготовля­ють і питому вагу в насадженні обмежують до 20—25%.

Місце під сад вибирають, дотримуючись просторової ізоляції від промислових насаджень не менш як 1000 м, а для вишні та черешні — навіть 2000 м. Кожну породу бажано розміщувати ок­ремими кварталами чи ділянками. Для кращого запилення висад­жують не менш як три сорти (форми) однієї породи до шести рядів у смузі кожного з них, а запилювачів — малоцінних як підщепи —

2. 2 ряди. У насадження прагнуть добирати районовані сорти (ви­ди, форми) — підщепи, що добре взаємозапилюються. Розміщен­ня в одному кварталі сортів і дикорослих форм поліпшує насіннєве потомство. Вибір грунту і підгрунтя, передсадивна підготовка грунту, схеми розміщення дерев, садіння і післясадивний догляд виконують так само, як і в промислових садах.

При заготівлі насіння в зональних дикорослих масивах пло­дових рослин їх протягом ряду років обстежують, виділяють здо­рові, високоурожайиі дерева, інші бракують. У промислових садах не можна заготовляти насіння районованих як підщепи сортів, як­що вони запилюються сортами, що погіршують підщепні якості сіянців. Високоякісні здорові підщепи можна одержати лише з на­сіння маточно-насіннєвих садів, де запроваджують відповідний догляд і механізоване збирання плодів.