3. Вибір місця і організація території розсадника

Плодові розсадники мають зональне розміщення, що зумов­лено неоднорідністю грунтово-кліматичних умов зон, різною ви­могливістю порід, сортів і підщеп до факторів зовнішнього сере­довища, а отже, і зональним їх районуванням. Місце під розсад­ник доцільно вибирати в центрі зони обслуговування з тим, щоб зменшити транспортні витрати на реалізацію садивного матеріа­лу. При цьому глибоко аналізують організаційно-економічні і при­родно-екологічні умови, а також стан дорожньої мережі.

Під розсадник вибирають родючі грунти різних типів, за ви­нятком глибоких піщаних, заболочених, дуже оглеєних, важких глинистих, солонців і солончаків. Щільність грунту має не пере­вищувати 10—15 кг/см², а його об’ємна маса на глибині до 80 см — 1,45—1,50 см³/г. Для маточних насаджень і саджанців оптимальні умови в зоні розміщення основної маси коріння створюються при поступовому ущільненні підгрунтя до 20—ЗО кг/см², а рН в шарі

1. 150 см становить 5,5—8. Грунти з надмірним вмістом карбо­натів під розсадник непридатні, а кислі — вапнують. Кращими грунтами для розсадника є окультурені, легко- і середньосугли- нисті грунти, а також супіщані дерново-підзолисті, чорноземні, каштанові, сірі лісові грунти. Підгрунтя має бути добре аерованим, водопроникним, з достатньою вологоємкістю, багате на поживні речовини. При виборі місця враховують глибину залягання грун­тових вод, їх рухливість та хімічний склад. В умовах Полісся грун­тові води повинні залягати на глибині 1,5—2 м, в інших зонах —

2. 2,5 м, а в шкілках сіянців і саджанців та в маточниках ягідни­ків — відповідно 1—1,5 і 1,5—2 м. Не можна відводити під розсад­ник площі, де навесні тривалий час застоюються талі води. Ділян­ки, забур’янені свинороєм і пирієм, заражені дротяником і хру­щем, можна використовувати під розсадник лише після належного окультурення — знищення бур’янів і шкідників, збагачення еле­ментами живлення. Більш родючі і зволожені ділянки відводять під шкілки і маточник клонових підщеп.

Для плодового розсадника найбільш сприятливим рельєфом є рівні місця або схили крутизною до 2—3°. Маточно-сортові і ма­точно-насіннєві сади можна закладати і на схилах крутизною до

8. 10°. Кращими експозиціями схилів у південних районах є пів­нічні та північно-західні, а в західних і північних — південні та південно-західні. Понижені ділянки рельєфу, особливо улоговини і невеликі западини, для розсадника непридатні, тому що тут зде­більшого високий рівень грунтових вод, підгрунтя може бути ог- леєним або надто ущільненим чи засоленим, скупчуються холодні маси повітря, часто бувають приморозки, взимку однорічки під­мерзають, влітку більш поширені грибні захворювання. Місце під розсадник доцільно вибирати поблизу річок, ставків, озер, водой­мищ. Оцінюючи місце під розсадник, враховують і кліматичні фак­тори, зокрема температурний режим протягом вегетаційного пері­оду, суму біологічно активних температур, середньодобові темпе­ратури та їх коливання, середні та абсолютні мінімуми температур повітря, кількість безморозних днів, весняні і осінні приморозки, опади та їх розподіл, сніговий покрив, відносну вологість повітря, дефіцит вологості, силу і напрям панівних вітрів, а також темпе­ратурний режим грунту, його промерзання.

Велике значення для забезпечення ефективного виробництва садивного матеріалу має належна організація території розсадни­ка, яку виконують після ретельного її обстеження та складання топографічної і грунтової карт. На основі об’єму виробництва са­дивного матеріалу, складених сівозмін та садозмін, розміщують шкілки сіянців і саджанців, маточні насадження та інші частини розсадника відповідно з їх вимогами до грунтово-кліматичних факторів. Найбільш родючі землі відводять під шкілки сіянців і саджанців та маточник клонових підщеп, найменш родючі — під споруди. Відведені під основні частини розсадника площі розби­вають на квартали прямокутної форми (200—300x500—600 м). У сівозміні шкілки сіянців площа кварталу становить 3—8 га (100—200x300—400 м). Квартали шкілок сіянців і саджанців поді­ляють на карти (клітини) по 0,5—1 га (100—200x50 м) при довжині рядків 50 м. По периметру карт залишають дороги 2—4 м завшир­шки, навколо кварталів — 4—5 м. Міжквартальні дороги розміщу­ють на розворотних смугах вздовж захисних насаджень. Між кварталами захисні насадження ажурного типу створюють з од­ного-двох рядів лісових порід (тополі, берези, горіха чорного та ін.). Навкруги розсадника закладають зовнішню захисну смугу про­дувного чи ажурного типу з 2—3 рядів лісових порід. Захисні на­садження послаблюють шкідливу дію вітрів, сприяють рівномір­ному розподілу снігу, послаблюють випаровування вологи, підви­щують відносну вологість повітря в посушливих районах. Між захисними і продуктивними насадженнями (маточниками, сіянця­ми, садами, саджанцями) залишають вільні смуги землі 8—10 м завширшки, щоб уникнути затінення останніх; ці смуги викорис­товують для розвертання машин, влаштування доріг, зрошуваль­ної мережі. Непродуктивне використання землі під різні споруди, захисні насадження і дороги необхідно зводити до мінімуму — до 10—15% загальної площі, відведеної під розсадник.