3. Способи вегетативного розмноження

У плодових культур в процесі еволюції закріпилась неодна­кова регенераційна здатність, а отже, і різні інтенсивність та спо­соби вегетативного розмноження (рис. 9). Одні з них із стеблових утворень легко відновлюють надземну і кореневу системи (кущові ягідники, айва, дусен, парадизка та ін.), інші не мають такої здат­ності, але добре відновлюють надземну систему при трансплан­тації вегетативних бруньок на інші рослини. Відповідно до біоло^ гічних особливостей культур застосовують певні способи вегета­тивного розмноження.

Вегетативне розмноження поділяють на природне і штучне.

До природного належить розмноження укоріненими розет­ками листків, які утворюються на парних вузлах сланких пагонів — вусів (суниці); батогами — на вузлах облиственних лежачих пагонів формуються придаткові корені і нові стебла (клюква, морошка та ін.), звислими верхівками пагонів — при контакті з грунтом на верхній поздовжній частині пагона формується брунька, що зго­дом укорінюється (ожина), кореневими паростками, які утворю­ються з придаткових бруньок на горизонтальних коренях (мали­на, аронія, вишня, обліпиха, фундук, лимонник); партикуляцією —

Рис. 9. Способи вегетативного розмноження плодових культур:

А — сланкими пагонами (суниці): / - материнський кущ; 2 - сланкий пагін; 3 - ново­утворена укорінена розетка; Б — звислими верхівками (ожина): І — плодоносне стебло; 2 — стебла зі звислими верхівками, шо укорінилися; (Й — кореневими паростками (мали­на): / — дворічні плодоносні стебла; 2 — однорічні Неплодоносні стебла; 3 — етіольо- вані кореневі паростки, шо утворилися на коренях; Г — партикуляцією (суниці): / — багаторічний вузлуватий ріжок; 2 — місця поділу ріжка; Д — партикуляцією (смородина, агрус та іи.): / — однорічні стебла заміщення (нульові); 2 — багаторічні гілки; 3 — місця поділу куща; Е — вертикальними відсадками (клонові підщепи та ін.): 1 — однорічні стебла; 2 — підгортання куща грунтом; 3 — новоутворені корені на нижній частині стебла; 4 — укорінені відсадки; 5 — відсадок, відокремлений від куша; Є, Ж — зеленими і 3 — зде­рев’янілими живцями: Й — горизонтальними і лугоподібиими відсадками: / — багаторічні стебла; 2 — однорічні зігнуті стебла; 3 — відсадки

відокремленням частин куща (суниці, смородина, агрус та ін.) та апоміктичне розмноження насінням, яке утворюється без заплід­нення яйцеклітини або із соматичних клітин насіннєвого зачатка (цитрусові, інжир та ін.).

Штучне розмноження — це розмноження зеленими і здере­в’янілими живцями (кущові ягідники), вертикальними, горизон­тальними і дугоподібними відсадками (смородина, агрус, айва, ду- сен, парадизка), щепленням — трансплантацією (зерняткові, кіс­точкові та ін.), ізольованими меристемними тканинами.

Розмноження зеленими живцями застосовують не лише при вирощуванні саджанців кущових ягідників, а й для одержання саджанців плодових культур. При цьому важливе значення має відбір пагонів для заготівлі живців та створення умов для їх уко­рінення (обробка стимуляторами росту, регулювання температур­ного і водного режимів в камерах-туманоутворювачах).

Здерев’янілими живцями, які нарізують з однорічних силь­них приростів, розмножують смородину чорну і золотисту, поріч­ки, агрус, барбарис, гранат, інжир, маслину, аронію, калину та інші культури. Корені утворюються в узлах живця, особливо нижньої частини. У смородини, порічок, агрусу, барбарису регенерація ко­реневої системи добре відбувається при садінні живців у відкри­тий вологий грунт, тоді як ряд інших культур (калина, аронія, об­ліпиха та ін.) потребують попереднього укорінення в парниках.

Відсадки — рослини, вирощені із надземних стеблових час­тин материнської рослини і відокремлені від неї після укорінення.

Вертикальними відсадками розмножують клонові підщепи яблуні і груші, аронію, фундук та інші культури. Надземну час­тину з природним (вертикальним) положенням стебел підгортають грунтом і після їх укорінення відокремлюють від материнської рослини.

Горизонтальними відсадками розмножують смородину, по­річки, дерен, калину, клонові підщепи яблуні і груші, фундук та інші. Для цього однорічні гілки укладають горизонтально в канав­ки і присипають грунтом, а після їх укорінення і утворення на них пагонів відокремлюють від маточних рослин.

Дугоподібними відсадками можна розмножувати агрус, ак­тинідію, фундук, дерен та інші культури. Однорічні нижні гілки укладають в канавки і присипають грунтом, а верхівку виводять назовні, щоб вона мала майже вертикальне положення. Цей спосіб менш поширений.

Щеплення у плодівництві застосовується дуже давно. Деякі способи щеплення були відомі ще за 3000 років до нашої ери. При щепленні частину стебла (живець) чи бруньку однієї рослини — прищепи, сорту переносять на іншу рослину — підщепу, що має кореневу систему і вирощена з насіння чи відсадка. З’єднані пев­ним способом частини приживлюються, утворюючи новий єдиний організм. Розрізняють близько 400 способів щеплення. Найбільш поширені з них щеплення брунькою — окулірування (рис. 10) та живцем (рис. 11) за кору, в розщеп, у бічний надріз, копуліруван- ня, впритул, містком, гайсфусом та інші.

І1

Рис. 10

/ — живець; 2 - живці; 4, 5 — знятий щиток; 6 і закінчення окулірування

8

Окулірування за кору;

живець, підготовлений до окулірування; 3 — брунька з щитком на * Т-подібний надріз кори на підщепі; 7—10 — початок

Рис. 11. Щеплення живцем:

А — за кору: / — підготовлені живці; 2 — підщепа, підготовлена для щеплення; З — вставлені живці; 4 — підщепа, підготовлена до щеплення без розрізування кори; 5 — вставлені живці за кору без її розрізування; 6 — закінчення щеплення (обв’язуван­ня); 7 — щеплення в проекції; Б — копулірувания: / — підготовлений живець; 2 — підго­товлена підщепа; 3, 4, 5 — поліпшене копулірувания (3 — косий зріз з «язичком» на живці і 4 — на підщепі, 5 — з’єднання трансплантантів); В — щеплення у баковий надріз: / — надріз на підщепі; 2 — зріз на живці; 3 — вставлений живець; 4 — обв’язане щеп­лення; Г — щеплення в розщеп: 1,2— підготовлені живці; 3 — живці, вставлені в роз- щеп; 4 — щеплення в проекції

1 2 3 4 5 12 3

Б В

Для вирощування саджанців плодових культур застосову­ють окулірування та зимове щеплення живцем способом копулі- рування.

Окулірування, або щеплення вічком, є основним способом розмноження яблуні, груші, айви, сливи, вишні, черешні, абрикоса, персика. У прищепи-сорту зрізують одну бруньку із смужкою кори прилеглого до-неї'камбїіо'і тонесенького шару деревини чи без'де¹ ревини завдовжки 2,5—3 см, завширшки до 0,5—0,6 см. На під­щепах — сіянцях чи відсадках 1-річного віку — роблять відповідні розрізи, відкриваючи камбій; потім трансплантанти з’єднують так, щоб їх каШіаЯЬнНпарйїцільшгприлягали один до одного.

Копулірування — спосіб щеплення живцем, який застосову­ють здебільшого для вирощування саджанців зерняткових порід. При цьому та інших способах щеплення живцем, останні нарізу­ють з однорічних приростів, залишаючи над нижнім навскісним зрізом 2—3 бруньки. На підщепах — однорічних сіянцях чи відсад­ках — роблять такі ж зрізи і трансплантанти з’єднують.

Щеплення у бічний надріз, за кору, у розщеп, впритул за­стосовують здебільшого при перещепленні плодових дерев. При цьому підщепою можуть бути дерева різного віку.

Метод культури ізольованих меристемних тканин викорис­товують для вирощування здорових, не уражених вірусами і мі- коплазмами саджанців та підщеп.