4. Грунтові умови і поживний режим

Грунт є зовнішнім середовищем розміщення і життєдіяль­ності кореневих систем плодових рослин, з якого вони забезпечу­ються необхідними елементами мінерального живлення, водою, киснем і вуглекислотою. Нормальні умови живлення забезпечують грунти з оптимальною вологоємкістю і водопроникністю та повіт­ряним і тепловим режимами. На ущільнених грунтах (щільність понад 1,55—1,60 г/см^:!) створюються несприятливі умови для жит­тєдіяльності кореневої системи.

У процесі еволюції плодові культури пристосувались до різ­них типів грунтів. Вони добре ростуть і мають високу продуктив­ність на грунтах, багатих елементами живлення, із сприятливи­ми фізико-хімічними і механічними властивостями: чорноземах опідзолених і глибоких малогумусних вилугуваних, темно-сірих опідзолених легко- і середньосуглинкових, сірих та світло-сірих опідзолених. Задовільним ростом і розвитком плодові культури характеризуються на інших типах грунтів: чорноземах глибоких і неглибоких мало- та середньогумусних, чорноземах звичайних середньо- і малогумусних глибоких вилугуваних, лучно-чорнозем­них, бурих гірсько-лісових, дерново-підзолистих та інших. Але на грунтах важких глинистих і болотних, глибоких пісках і карбо­натах, солонцях і солончаках вони ростуть і розвиваються погано, часто гинуть, бо такі грунти містять шкідливі солі, мають неспри­ятливі водний і повітряний режими та реакцію грунтового розчи­ну, недостатню кількість необхідних елементів живлення тощо.

Плодові культури неоднаково реагують на грунтові умови. Яблуня, наприклад, добре росте і плодоносить на грунтах з сла­бокислою та нейтральною реакцією грунтового розчину, в яких лінія скипання карбонатів знаходиться не ближче за 70—100 см від поверхні грунту. Груша гірше, ніж яблуня, росте на грунтах важкого механічного складу, але краще переносить карбонатні грунти. Слива краще росте на більш родючих грунтах і краще, ніж яблуня і груша, плодоносить на карбонатних. Вишня менш вимог­лива до грунту, ніж інші плодові породи, і добре росте на грунтах з порівняно легким механічним складом. Черешню можна, вирощу­вати на менш родючих грунтах з легким механічним складом. Су­ниці, малина, агрус, смородина і порічки добре ростуть і плодоно­сять на грунтах з слабокислою та нейтральною реакцією і не пе­реносять грунтів засолених та з високим вмістом карбонатів.

Плодові культури для синтезу органічних речовин, необхід­них для формування надземної і кореневої систем та врожаю, вби­рають з грунту понад 70 хімічних елементів, з яких найважливі­шими є вуглець, кисень, водень і інші макроелементи — азот, фос­фор, калій, кальцій, сірка, магній, залізо та мікроелементи — бор, марганець, мідь, цинк, молібден, кобальт. Вуглець, кисень, водень і азот є конституційними, органогенними елементами, з яких син­тезуються вуглеводи і білки, що становлять основу живого рослин­ного організму. Фосфор також входить до складу білків, бере участь в побудові найважливіших органічних сполук, які вплива­ють на достигання плодів і насіння, закладання генеративних бру­ньок, підвищення морозостійкості. Сірка виконує важливу функ­цію, входячи до складу амінокислот, білків, багатьох ферментів, вітамінів та інших сполук. Калій не входить до складу білків, але позитивно впливає на їх синтез та нагромадження вуглеводів і жирів, підвищує гідрофільність протоплазми і збільшує її водоут- римуючу здатність, що сприяє активізації росту, формуванню ге­неративних бруньок, посилює морозо- і посухостійкість. Кальцій у сполуці з пектиновими речовинами складає основу серединних пластинок, що склеюють стінки окремих клітин; позитивно впли­ває на загальний фізико-хімічний стан протоплазми, зокрема її в’якість і проникність є антагоністом іону водню, нейтралізує ор­ганічні кислоти, особливо щавлеву, токсичність алюмінію і магнію, сприяє росту кореневої системи, впливає на процеси виділення різних речовин тканинами коренів. Магній бере участь в синтезі хлорофілу, білків, активує діяльність ряду ферментів. Залізо сприяє утворенню хлорофілу, відіграє важливу роль у диханні. Мікроелементи, зокрема бор, марганець, цинк, молібден і мідь впливають на фотосинтетичну активність рослин, посилюють пе­реміщення пластичних речовин у генеративні органи, беруть участь в окислювально-відновних процесах, входять до складу вітамінів і ферментів, комплексних органо-мінеральних сполук.

Природна родючість грунтів, а отже, і забезпечення рослин елементами живлення, повного мірою проявляється при сприятли­вому водному, тепловому і повітряному режимах. Плодові культу­ри виносять за рік з 1 га до 704 кг мінеральних речовин, у тому числі бору — до 450 г, марганцю — близько 100 г, цинку — 80—90 г, міді — близько 70—80 г і в 10—20 разів більше заліза. Протягом року 8-річні дерева груші виносять з 1 га 22,2 кг азоту, 3,2 кг фос­фору і 29 кг калію, а 9-річні дерева вишні — відповідно 44, 75 і 30 кг. Інтенсивні сади яблуні з високою щільністю дерев і врожайністю до 1000 ц/га можуть виносити з 1 га до 100 кг азоту, 25—40 кг фосфору і 120—150 кг калію. Співвідношення основних елементів мінерального живлення (азот, фосфор, калій), що виносяться з грунту яблунею, становить 3,1—3,6:1:1,8—3,4, грушею — 3:1:4,8, вишнею — 5,8:1:4, черешнею — 6:1:2,7. Найбільше елементів жив­лення плодові культури виносять у першій половині вегетації — у фазах цвітіння, росту пагонів і плодів, закладання генеративних бруньок. У другій половині вегетації споживання мінеральних ре­човин зменшується, але воно триває і після опадання листя. Увіб­рані у цей період елементи живлення використовуються на син­тез речовин, які відкладаються про запас у стовбурі, гілках, ко­ренях і витрачаються рано навесні до початку активної діяльності кореневої системи.

При достатньому забезпеченні елементами живлення плодові культури добре ростуть, розвивають здорову листкову поверхню, мають високу продуктивність. При нестачі азоту, фосфору, сірки послаблюється ріст пагонів, коренів, цвітіння і плодоношення, по­гіршується смак плодів. При нестачі калію з’являється коричне­вий колір по краях і кінчиках листків, дрібнішають і пізніше дос­тигають плоди. Нестача магнію, заліза, молібдену спричинює хло­роз листків і пригнічує ріст пагонів. При нестачі цинку виникає дрібнолистність (розетковість) листків, пригнічується ріст, спо­стерігається хлороз, некроз та опадання старих листків. Шкодить рослинам і надмірний вміст елементів живлення в грунті. Так, при надмірному забезпеченні азотом значно посилюється ріст пагонів, знижується урожайність, погіршується якість плодів, зменшуєть­ся період їх зберігання. Надмірний вміст у грунті калію спричи­няє плямистість і некроз листків, а згодом і некроз тканин кори на штамбах і гілках. При цьому виявляється нестача кальцію і маг­нію. При надмірній кількості фосфору передчасно достигають пло­ди, утруднюється живлення калієм, залізом і цинком.

Кореневе живлення рослин тісно пов’язане з діяльністю мік­роорганізмів (бактерій, грибів, актиноміцетів та ін.) у зоні різосфе- ри кореневої системи. Життєдіяльність мікроорганізмів, що віді­грають роль посередника у засвоєнні коренями поживних речовин грунту, залежить від кореневих виділень породи, виду, сорту, тем­пературного і водного режимів та фізико-хімічних властивостей грунту. Заходи, спрямовані на поліпшення цих властивостей (удобрення, особливо гноєм, утримання, обробіток грунту, зрошен­ня та ін.), поліпшують діяльність мікроорганізмів, а отже, і коре­неве живлення.

Значно впливають на грунтове середовище і кореневе жив­лення інші живі грунтові організми: дощові черв’яки, комахи, не­матоди, павукоподібні, молюски, яких на 1 га налічується близь­ко 40 млн, у тому числі дощових черв’яків — до 3 млн. Дощові та інші черв’яки свердлять грунт і щорічно пропускають через свій травний тракт близько 25 т грунту на 1 га, завдяки чому поліпшу­ються повітряний, водний, тепловий і поживний режими, збіль­шується мікрофлора ризосфери, підвищується родючість грунту і підгрунтя.

На перерозподіл грунтово-кліматичних умов значною мірою впливає рельєф. Так, північні схили більш вологі, менш забезпе­чені теплом і світлом. Південні експозиції схилів краще освітлю­ються, характеризуються підвищеним температурним режимом і гіршим водним режимом, особливо у південних районах. Грунти нижніх частин схилів більш вологі і родючі, ніж верхніх. На ос­танніх узимку здувається сніг, грунт глибше промерзає. У доли­нах та інших пониженнях навесні збираються талі води, холодні маси повітря. Ці особливості враховують при закладанні садів.

Як на схилах, так і на рівнинах ріст і розвиток плодових рос­лин значного мірою залежать від фізичних властивостей підгрун­тя. За механічним складом кращими з них є супіщані, легкосуглин-

кові та суглинкові. Важкі глинисті і глибокі піщані підгрунтя ма­ють несприятливі повітряний, водний і тепловий режими, а тому під сади непридатні.