3. Водний режим

Вода є важливою складовою частиною тканин плодових рос­лин, вона необхідна для процесів метаболізму, внаслідок яких від­бувається ріст і формоутворення. Вода розчиняє поживні речови­ни і переносить їх по рослині, підтримує в тканинах необхідний тургор, регулює тепловий режим надземної і кореневої систем, зв’язує рослину з зовнішнім середовищем, надходячи з грунту через корені, і повертається у повітря через листя при транспіра­ції. Плоди містять близько 90% води, листки, пагони, гілки — до 75%, корені — до 70%. Однак ця вода не просто розчинник, вона є активним структурним компонентом білків і нуклеїнових кислот. На формування врожаю, листків, пагонів та органів і утворень яб­луня на площі 1 га використовує до 200—300 м³, а на транспіра­цію — 2500—3000 м³ води. Враховуючи коефіцієнт корисної вит­рати води, її випаровування, фільтрацію, поверхневе стікання для повного забезпечення плодових культур водою при урожайності 200—250 ц/га за вегетацію потрібно 6000—8000 м³/га або 1000 мм і більше опадів протягом року.

Потреба у воді в різних плодових культур не однакова. За вимогливістю до води плодові рослини можна розмістити у тако­му порядку (від найбільш до найменш вологолюбних): айва, сли­ва, яблуня, груша, волоський горіх, черешня, вишня, персик, аб­рикос, мигдаль. Найбільш вимогливі до вологи смородина чорна, малина, суниці. Види і сорти також неоднаково вимогливі до вмісту в грунті вологи. Наприклад, такі види яблуні, як туркменська, східна, Сіверса значно посухостійкіші порівняно з іншими, а вишня бессея найбільш посухостійка серед видів вишні. Сорти груші Улюблена Клаппа, Вільямс літній, Деканка зимова більш посу­хостійкі, ніж Пасс-Крассан, Бере Боск, Конференція.

Найбільше води плодові культури використовують у першій половині вегетації, коли відбувається цвітіння, утворюються лист­ки і плоди, ростуть пагони і плоди, закладаються генеративні бруньки. У другій половині вегетації потреба у воді зменшується, однак нестача її в цей період негативно впливає на диференціа­цію квіткових бруньок, знижує якість плодів (зменшуються роз­міри, погіршується смак) та зменшує урожай. При нестачі води у грунті в першій половині вегетації погано розвиваються квітки, порушуються процеси запліднення, опадає багато плодів, різко пригнічується ріст пагонів, зменшується площа листкової поверх­ні, що негативно позначається на врожайності. Надмірний вміст вологи у грунті, що часто спостерігається на оглеєних грунтах По­лісся, більше шкодить, ніж її нестача — різко послаблюються фо­тосинтез і дихання, порушуються процеси метаболізму, що, в свою чергу, припиняє ріст, посилює опадання плодів, погіршує їх смак, знижує врожай, послаблює зимостійкість дерев. При тривалому перезволоженні грунту протягом вегетації дерева гинуть. Неста­ча або надмірний вміст води у грунті протягом окремих фенофаз також негативно позначається на рослинах. Так, нестача води у фенофазі достигання плодів є причиною надмірного передзбираль­ного їх опадання, а перезволоження зумовлює розтріскування плодів кісточкових. Надмірна вологість грунту під час листопаду спричинює розтріскування кори на штамбах. Короткочасне (до 10—12 діб) затоплення садів узимку та в березні до початку веге­тації шкоди не завдає.

Велике значення для життєдіяльності рослин має і вологість повітря. Оптимальна відносна вологість його становить 60—80%. При оптимальній вологості повітря послаблюється транспірація води, зменшується випаровування її поверхнею грунту, створю­ються сприятливі умови для росту пагонів і плодів. При низькій атмосферній вологості (15—30%) посилюються процеси транспі­рації, послаблюється ріст і знижується врожайність, особливо во­логолюбних культур.

Регулюють водний режим грунту і повітря в зонах недостат­нього зволоження зрошенням, систематичним розпушуванням грунту, мульчуванням, закладанням садів на більш вологих ділян­ках рельєфу. У районах надмірного зволоження осушують грунт, утримують його під задернінням, сидератами, застосовують відпо­відний обробіток грунту, забезпечують поверхневий стік зайвої води, закладають сади на пологих схилах.