4. Технічні основи формування крон

Формування крон молодих дерев виконують залежно від ак­тивності росту і розвитку порід і сортопідщепних комбінацій, віку насадження, конструкцій ряду і саду та грунтово-кліматичних і організаційно-господарських умов. Але є загальні правила і тех­нічні прийоми, які застосовують незалежно від цих факторів. До таких прийомів належать визначення кутів відходження і нахи­лу та розміщення основних гілок 1-го порядку у кронах, де такі гілки формуються, зміна напряму росту гілок, регулювання актив­ності росту пагонів, підпорядкування частин і гілок крони, вирізу­вання гілок при проріджуванні крони.

Кут відходження — це кут, який утворює біля основи гілка

1. го порядку з центральним провідником або основа гілки вищого порядку галуження з нижньою частиною гілки нижчого порядку. Від кута відходження основних гілок залежить міцність крони. Щоб крона була міцною, оптимальний кут відходження основних гілок повинен становити 45—70°, а в деяких типах крон — 80—90°. При кутах відходження, менших за 45°, спостерігається відламу­вання основних гілок від центрального провідника. Пояснюється це тим, що при потовщенні таких гілок внутрішні тканини зростають­ся неміцно, бо немає простору для витіснення назовні мертвих зов­нішніх тканин (рис. 22). Тому на деревах з гострими кутами відход­ження гілок з віком внутрішні тканини відмирають і загнивають, а при високому навантаженні врожаєм відламуються. Саме тому при формуванні крон для основних гілок вибирають пагони з ку­тами відходження 45° і більше. Якщо для основних гілок відібрані пагони з гострими кутами відходження, то за допомогою розпорок їм надають більший кут. У деяких типах крон для цього викорис­товують горизонтальні чи дугоподібні пагони і гілки, шпалеру. До них або до центрального провідника підв’язують також гілки з надто великими кутами відходження, щоб посилити їх ріст і уник­нути звисання.

Кут нахилу гілки утворюється її поздовжньою лінією від вер­хівки до основи та вертикальним центральним провідником (чи умовною вертикальною лінією). Кут нахилу гілки може становити 40—90°, а іноді й більше. Кути нахилу, особливо у молодих дерев, можна змінювати підв’язуванням гілок до шпалери, до сформова­них для цього горизонтальних чи дугоподібних гілок, до централь­ного провідника, укорочуванням на нижню або верхню бічну гілку (укорочування з переведенням). Якщо необхідні незначні зміни, то укорочують лише однорічний приріст на верхню чи нижню бічну бруньку, залишаючи вище неї шипик.

Кути нахилу і відходження (рис. 23, А) нерідко неоднакові. Так, біля основи гілка може мати значний кут відходження, який досягає навіть 80—90^п. а інша частина, особливо верхня, росте вер­тикально. У такому випадку кут нахилу буде значно меншим за 45°, але міцність крони залишатиметься досить високою. Іноді кут відходження біля основи гілки буває гострим (менше 45°), а її верхня половина може мати значно більший кут і звідси оптимальний кут нахилу, що, однак, не забезпечує потрібної міцності крони.

Кути розходження (рис. 23, Б) утворюються гілками ярусів при розміщенні їх навколо центрального провідника у горизон­тальній площині. Залежно від кількості гілок у ярусі кут розход­ження може становити 70—180°. Наприклад, у ярусній кроні з чо­тирма гілками в першому ярусі кут розходження становить 90°, а в площинній (пальметній) кроні, де у ярусі дві гілки, — 180°. В ос­танній кроні кут розходження першого і другого ярусів становить 0, в інших типах крон може досягати 40—60°. Регулювати кути роз­ходження можна переведенням основних гілок на бічну гілку, що росте в потрібному горизонтальному напрямі; якщо треба незначно змінити напрям росту гілки, то однорічний приріст укорочують на бічну бруньку, залишаючи з протилежного боку шипик.

Вертикальне розміщення гілок на центральному провідни­ку (відстані між гілками по вертикалі) значно впливає на міцність крони. При більших відстанях між гілками забезпечуються кращі умови для їх латерального росту і міцнішого зростання з централь­ним провідником. Якщо основні гілки формують із суміжних па­гонів, тобто розміщують зближено, то міцність зростання їх з цент­ральним провідником послаблюється.

Рис. 23. Розміщення гілок у кронах:

А — кути відходження (а) і нахилу (р) гілок; Б — кути розходження гілок (горизонталь­на проекція) у розріджено-ярусній (/), поліпшеній ярусній (2) і пальметній (3) кронах

Кількість гілок у ярусі також значно впливає на міцність крони. Чим менше гілок у ярусі, тим міцніша крона. Кільчасто- ярусні крони, у першому ярусі яких формують 5 гілок із пагонів, що утворилися із суміжних бруньок, значно поступаються міцніс­тю перед розріджено-ярусними кронами, у яких в цьому ярусі не більше трьох гілок. Загальна кількість основних гілок 1-го поряд­ку в кроні не повинна перевищувати п’яти-шести. Перспективни­ми є крони, у яких взагалі не формують основних (скелетних) гі­лок, а лише обростаючі, плодоносні.

Підпорядкування основних гілок за товщиною центрально­му провіднику і гілок вищого порядку галуження нижчому — один з основних показників міцності крони. Міцне зростання забезпечу-

Рис. 24. Вплив кутів відходження і нахилу гілок на їх галуження і ріст пагонів:

І — вертикальне положення; 2, 3, 4 — кути відходження ЗО, 45 і 60° до вертикалі; 5 — галуження горіпонтальної гілки; б, 7 — галуження дугоподібно чігнутих гілок; 8 — га­луження гілки, чігнутої до дугоподібно-пониклого положення

ється лише тоді, коли діаметр основних гілок у 2 рази менший, ніж діаметр центрального провідника у місцях їх відходження. Домі­нування центрального провідника на ЗО—40 % необхідне і в плос­ких кронах з двома гілками в ярусі. При оптимальному домінуванні товщини центрального провідника над основними гілками збіг його товщини у верхній частині не перевищує 10—15 %. Належне домі­нування центрального провідника і мінімальний збіг його товщи­ни (різниця між діаметром штамба і верхньою частиною лідера виражена у відсотках відносно товщини штамба) забезпечується в тому разі, коли кількість гілок вище ярусу не менша, ніж у ньо­му. Однак це не означає, що в другому чи третьому ярусі завжди повинно бути стільки ж основних гілок, скільки їх у першому. У вищих ярусах може бути сформовано і менше основних гілок 1-го порядку, але, крім них, формують ще й обростаючі гілки, що та­кож послаблює збіг товщини центрального провідника, сприяє його потовщенню у верхній частині. Підпорядковують за товщиною і гілки вищих порядків галуження нижчим. При цьому домінуван­ня останніх над гілками, які на них розміщені, повинно становити не менше 50 %. Гілки вищого порядку галуження підпорядковують нижчому і за довжиною. Загальноприйнятим є правило — гілка нижчого порядку галуження від місця утворення на ній гілки ви­щого порядку повинна мати довжину на 1/3 більшу, ніж остання.

Активність росту пагонів регулюють видаленням улітку не- здерев’янілих конкурентів, зміною кутів відходження і нахилу, пінцируванням. Щоб активізувати, наприклад, апікальний ріст па­гонів подовження основних гілок, видаляють їх конкуренти, нада­ють гілкам більш гострих кутів нахилу, а для послаблення росту пагони пінцирують, надають їм більш тупих кутів відходження і нахилу. При згинанні пагонів до горизонтального або дугоподібного положення довжина їх може зменшуватись в 1,3—3 рази. У зігну­тих гілок здебільшого посилюється галуження (рис. 24).

Загальноприйнятими прийомами при формуванні крон є такі, як вирізування гілок на кільце, перетворення сильних гілок в об­ростаючі згинанням чи обрізуванням, різні способи переведення гілок обрізуванням на бічні або нижні чи верхні розгалуження для зміни напряму росту. ,