4. Боротьба з повторним засоленням, заболочуванням і ерозією грунту в зрошуваних садах

Засолення грунтів спричинює нагромадження таких солей, як М^С1₂, Па₂С0₃, МаНС0₃, ІМаСІ, СаС1₂, Па₂30₄. Шкідли­

ва дія засолення проявляється у значному погіршенні водно-фі­зичних властивостей грунту-, зокрема його водопроникності, а при високому вмісті обмінного натрію (20—40 %) спостерігається силь­ний токсичний вплив на рослини, грунти повністю втрачають при­родну родючість. Повторне засолення кореневмісного шару грун­ту відбувається внаслідок підняття з висхідною течією води солей із засолених грунтових вод. Засолення грунту найбільш інтенсив­но відбувається при сильному випаровуванні з поверхні грунту і високому рівні мінералізації грунтових вод. При зрошенні садів небезпека засолення грунту збільшується у міру посилення фізич­ного випаровування та нераціонального поливного режиму, який сприяє підняттю рівня грунтових вод. Надмірні поливні норми, значні втрати зрошувальної води, недосконалі способи поливу і системи утримання грунту можуть викликати також заболочуван­ня грунту окремих ділянок саду, спричинити ерозійні процеси.

Заходи запобігання повторному засоленню і заболочуванню грунту в зрошуваних садах мають бути спрямованими на послаб­лення випаровування води з поверхні грунту і на пониження чи недопущення підняття рівня засолених грунтових вод.

До заходів, спрямованих на зменшення випаровування води з поверхні грунту, відносяться:

1. впровадження раціональних способів поливу;

2. своєчасне розпушування грунту після поливу;

3. оптимізація систем утримання грунту;

4. послаблення повітряних течій і напруженості метеороло­гічних факторів.

Застосуванням краплинного зрошення, синхронно-імпульс­ного, аерозольного і підкронного дощування забезпечують значне зменшення витрат води на зрошення, знижують температуру, під­вищують відносну вологість повітря, що сприяє послабленню фі­зичного випаровування.

Інтенсивне випаровування з поверхні грунту відбувається при наявності капілярного зв’язку між грунтовими водами і поверх­невими шарами грунту. Порушення цього зв’язку розпушуванням грунту після поливу значно зменшує витрати води на випаровуван­ня, запобігає повторному засоленню. Тому в молодих садах після їх закладання, у насадженнях ягідних культур та інших порід, де грунт утримують під чорним паром, після поливу грунт негайно старанно розпушують. Внесення достатніх норм органічних добрив поліпшує структуру грунту і сприяє послабленню випаровування.

Мульчування пристовбурних смуг чи кругів перегноєм або торфом, утримування міжрядь під дерново-перегнійною системою — досить важливі заходи значного послаблення випаровування води з поверхні грунту та боротьби з водною ерозією. Мульчування грунту синтетичною плівкою при вирощуванні суниць та інших культур може нанівець звести фізичне випаровування, якщо на­крити майже всю площу, крім місць садіння рослин.

Зовнішні і внутрішні садозахисні насадження, послаблюючи силу вітру, зменшують витрати води на фізичне випаровування, підвищують відносну вологість повітря. Конструкції садів також впливають на інтенсивність випаровування — в загущених насад­женнях із вузькими міжряддями випаровування слабкіше, ніж у розріджених.

У зрошуваних садах дуже важливими, а нерідко вирішаль­ними, є заходи, спрямовані на зниження або недопущення піднят­тя рівня грунтових вод, а саме:

1. обгрунтоване нормування зрошувальної води;

2. визначення глибини зволоження грунту;

3. зменшення втрат зрошувальної води;

4. влаштування і утримання в належному стані водоскидної мережі;

5. влаштування дренажу для пониження рівня грунтових вод.

У садах з високим рівнем мінералізованих грунтових вод ко­ренева система поширюється до глибини їх залягання, викорис­товуючи значну кількість вологи капілярної облямівки. При коли­ванні рівня грунтових вод протягом вегетації корені використову­ють воду шару грунту, вільного від засолених грунтових вод в період їх максимального підняття. Оптимальні норми подивів у таких садах визначають за дефіцитом вологи в активному коре­невмісному шарі грунту, вільному від грунтових вод. Глибину зво­ложення установлюють за даними найбільш високого рівня капі­лярної облямівки.

Для зменшення втрат зрошувальної води застосовують най­більш прогресивні способи зрошення і оптимальні норми поливу, при яких послаблюється фізичне випаровування, фільтрація, від­сутнє поверхневе стікання (краплинне зрошення, підкронне дощу­вання та ін.).

Влаштування і належне функціонування водоскидної мережі має велике значення при поверхневих способах зрошування садів.

Влаштування дренажної системи у зрошувальних садах до­цільне лише у тих випадках, коли грунтові засолені води заляга­ють надто близько від поверхні і уникнути підняття їх рівня чи понизити його неможливо ні впровадженням прогресивного режи­му зрошення, ні раціональною експлуатацією зрошувальних сис­тем. Глибина закладання закритого гончарного дренажу становить 2—2,5 м, тобто значно більше, ніж при осушенні.

У зрошуваних садах може мати місце заболочування пони­жених ділянок, зокрема при поверхневих способах поливу. Для запобігання заболочуванню, крім вищезгаданих заходів боротьби з повторним засоленням, важливе значення має належне плану­вання поверхні, яким усуваються пониження рельєфу, де може нагромаджуватись і застоюватись зрошувальна вода, що стікає з підвищених ділянок.

Для запобігання водній ерозії у зрошуваних садах міжряд­дя утримують під дерново-перегнійною системою.