4. Строки і норми поливу плодових розсадників

Структурні відділення плодового розсадника мають ряд особ­ливостей (різну глибину кореневмісного шару грунту і характер розміщення кореневої системи, неоднакову ВИМОГЛИВІСТЬ до воло­гості грунту у різні періоди вегетації тощо), які враховують при визначенні строків і норм подивів. У зонах недостатнього зво­ложення (Степ, південний Лісостеп), а в посушливі роки та в ок­ремі періоди вегетації і в районах достатнього природного водо- забезпечення високий вихід якісного садивного матеріалу можна одержати тільки за умов зрошення. Строки і норми подивів ви­значають, виходячи з дефіциту вологи у кореневмісному шарі грунту.

У шкілці сіянців поливи роблять при зниженні вологості грунту до 75—80 % НВ на глибині до 40 см. В Степу поливають 3— 6 разів нормою 250—350 м³/га. Перший полив застосовують у кінці квітня — на початку травня поливною нормою 200—250 м³/га, на­ступні — через 15—25 днів нормою 250—350 м³/га, зволожуючи грунт на глибину до 40 см. У періоди сильних вітрів зволожують верхній шар грунту поливною нормою 50—100 м³/га з тим, щоб застерегти підщепи від видування. Зрошувальна норма в шкілці сіянців за вегетацію залежно від природного водозабезпечення становить 1000—2000 м³/га.

У маточних насадженнях клонових підщеп протягом веге­тації застосовують 4—5 подивів, а в посушливі роки — не менше

б—7. Поливати починають у кінці квітня — на початку травня поливною нормою 250—300 м³/га. Інтервали між поливами станов­лять 25—ЗО діб, у посушливі періоди — 10—15 днів. Зрошуваль­на норма коливається в межах 1500—2500 м³/га.

У першому полі шкілки саджанців роблять 5—6 вегетаційних подивів нормами 300—400 м³/га при зрошувальній нормі за веге­тацію 1500—2400 м³/га. Перший полив проводять після садіння підщеп, другий — на початку росту підщеп, наступні — через 15— 20 днів.

Друге поле шкілки саджанців вимагає особливо регулярного контролю і оптимізації водного режиму грунту в шарі 0—40 см, не допускаючи висушування нижче 75—80 % НВ. Поливати почина­ють у середині травня нормою 300—400 м³/га. Наступні поливи (4—6) роблять через 20—25 діб, а при напруженості метеорологіч­них факторів у липні — серпні — через 10—15 днів. Поливна норма становить 300—450 м³/га, зрошувальна — 2000—2500 м³/га.

5. Вологозарядкові поливи

Поливи садів восени, взимку чи рано навесні називають во- логозарядковими. Такі поливи недоцільні в насадженнях, де в кінці вегетації у грунті є достатня кількість вологи внаслідок регуляр­ного зрошення у попередній період чи природного водозабезпечен­ня. Вологозарядкові поливи не дають позитивних наслідків у са­дах, де застійні мінералізовані води з вмістом солей 4—6 г/л зна­ходяться в межах зони капілярного насичення, висота якої для піщаних грунтів становить 0,5—0,7 м, супісків — 1,0—1,5 м, се­редніх суглинків — 2,0—3,0 і для глинистих — 4—5 м. У насаджен­нях із значним водним дефіцитом, де вологість грунту протягом вегетації не досягала рівня недоступної вологи, вологозарядкові поливи роблять у кінці вересня — на початку жовтня. При знач­ному висушуванні грунту вологозарядкові поливи проводять на­прикінці жовтня — в листопаді після опадання листя. Спочатку во- логозарядкові поливи роблять у плодоносних садах, пізніше — у молодих. Осінні вологозарядкові поливи є більш ефективними для кісточкових порід, у яких рано навесні відбувається активний роз­виток надземної частини. Під час осінніх вологозарядкових по­дивів ірунг зволожують на глибину 0,7—1,0 м на ділянках з не­достач нім природним дренажем і порівняно близьким заляганням від поверхні (2,5—3 м) грунтових вод та 1,5—2 м — на площах з глибоким заляганням грунтових вод і глибоких грунтах з добре аерованим підгрунтям. Максимальна норма вологозарядкового по­ливу — 1000—1500 м³/га, а при близькому рівні залягання грун­тових вод — 500—600 м³/га. За допомогою осінніх вологозарядко­вих подивів створюють запаси вологи у грунті, що підвищує мо­розостійкість плодових культур, активізує ріст кореневої системи в осінній і весняний періоди, зменшує промерзання грунту взим­ку, послаблює негативну дію вітрової ерозії.

Ранньовесняні вологозарядкові поливи менш ефективні, ос­кільки надлишок води у грунті погіршує його аерацію і знижує температуру, що спричинює затримку росту кореневої системи. Тому весняні вологозарядкові поливи проводять лише тоді, коли дефіцит вологи в грунті становить близько 50—60 мм.