1. Строки і норми поливу зерняткових порід

У насадженнях зерняткових порід вегетаційні поливи засто­совують при зниженні доступної вологи в зоні висушування до 70 % НВ. Молоді сади, міжряддя яких утримують під чорним па­ром, у південному Степу поливають 4—6 разів, у північному Сте­пу і Лісостепу — 3—4 рази нормою 300—500 м³/га, витрачаючи за вегетацію 1500—2000 м³/га води. При підкронному дрібнодиспер­сному дощуванні та краплинному зрошенні поливна норма стано­вить 50—100 м³/га.

У Степу орієнтовно перший полив можна робити наприкінці травня — у середині червня, наступні — через 20—25 діб, а остан­ній — у вересні—жовтні. У Лісостепу вперше поливають у другій по­ловині червня, а наступні (якщо немає опадів) — через 20—ЗО діб.

Плодоносні інтенсивні сади яблуні у південно­му Степу при паровій системі утримання грунту поливають 5—6 разів з нормою зрошення за вегетацію 4000—5000 м³/га для зи­мових сортів і 3000—4000 м³/га — для літніх. Перший полив роб­лять у середині — кінці травня, у вологі роки — в середині черв­ня, а наступні — через 25—ЗО днів, у посушливі періоди влітку — через 10—15 діб. Останній вегетаційний полив роблять у вересні— жовтні. У першій половині вегетації при дощуванні поливні нор­ми не перевищують 500—600 м³/га, у другій — досягають 800— 900 м³/га. У вологі роки вперше поливають у середині—кінці черв­ня, зрошувальна норма для зимових сортів зменшується до 3000—3500 м³/га, поливна — до 500—600 м°/га. У північному Сте­пу поливають 4—5 разів, у Лісостепу — 3—4 рази. Перший полив роблять у середині—кінці червня, наступні — через ЗО діб, за на­пружених метеорологічних умов у липні та серпні — через 15 діб. Останні вегетаційні поливи роблять відповідно у першій декаді жовтня і вересня. Зрошувальна норма у північностеповій зоні ста­новить 3500—4000 м³/га, у лісостеповій — 2500—3000 м³/га, по­ливна норма — 500—900 м³/га.

При утриманні грунту міжрядь під дерново-перегній­ною чи паро-сидеральною системою протягом веге­тації проводять на 1—2 поливи більше порівняно з чорним паром. Перший полив роблять у середині, а в посушливі роки навіть на початку травня, наступні поливи — через 20—25 діб, у липні — серпні — через 12—15 діб. Зрошувальна норма в середньому ста­новить 5000 м³/га, в посушливі роки — близько 6000—6500 м³/га. Норми поливів протягом вегетації, як правило, на ЗО—60 % більші, ніж у садах під паровою системою, і становлять 700—1200 м³/га. За даними Д. П. Сьомаша (1975), у Степу в насадженнях літніх сортів яблуні, міжряддя яких утримують під чорним паром, за ве­гетацію у вологе літо зрошувальна норма має становити 3000 м³/га, за дерново-перегнійною системою — 3300, під задернінням бобо­вими травами — 4200 м³/га, а в сухе літо — відповідно 3800, 5000 і 5800 м³/га; норма поливу коливається від 400 до 1200 м³/га. У на­садженнях зимових сортів яблуні вегетаційна зрошувальна нор­ма значно більша і становить відповідно у вологе літо 4200, 4600 і 5000 м³/га, а в сухе — 4700, 6000 і 6900 м³/га при нормі поливу від 400 до 1400 м³/га.

Рис. 29. Малооб’ємні округлі веретеноподібні крони у високоінтенсивних садах на карликових кло- нових підщепах:

1 — грузбек; 2 — пілар

цьому верхні мають значно меншу довжину, ніж нижні. Тому кро­на має контур видовженого конуса з шириною (діаметром) основи близько 1—1,5 м. Крони в ряду створюють суцільну плодову стіну. Центральний провідник укорочують на слабке горизонтальне роз­галуження, коли він досягне 2,0—2,2 м заввишки.

Стандартне веретено формують у насадженнях яблуні на карликових і напівкарликових підщепах згинанням пагонів, про­ріджуванням і укорочуванням, застосовуючи літнє обрізування. Висота сформованих дерев не перевищує 2,2—2,4 м, діаметр кро­ни біля основи — 1,5 м. Усі пагони, залишені для обростаючих гілок крони з кутами відходження, меншими за 90°, згинають до гори­зонтального положення. Пагони подовження лідерів укорочують до 50—60 см, а бічні розгалуження не обрізують. Видаляють кон­куренти пагонів подовження центральних провідників, вертикаль­ні та інші зайві пагони. Після закінчення формування лідер уко­рочують на висоті близько 2,2 м.

Суперверетено формують у насадженнях яблуні на карлико­вих і напівкарликових підщепах з розміщенням дерев 3—4x0,5—

2. м. Діаметр крони біля основи — 0,6—1,2 м, довжина бічних оброс­таючих гілок — 0,3—0,6 м, висота дерева — 2,0—2,5 м. Формують крону згинанням пагонів і проріджуванням, яке проводять улітку. Пагони подовження центральних провідників та бічні не укорочують.

Веретеноподібний кущ (шпіндельбуш). Цю крону формують у яблуні на карликових (М9, М26), напівкарликових (ММ102, ММ106) і насіннєвих підщепах із вставкою М9 чи ПБ та у груші на айві А. Застосовують в основному згинання гілок та проріджу­вання. Формують крону так. Після висаджування кронованих однорічок яблуні і дворічних саджанців груші бічні гілки укоро­чують на 1/3 довжини і відхиляють горизонтально, подовження центрального провідника укорочують наполовину. Пагони, що утворюються на гілках першого порядку, також відхиляють до горизонтального положення. На другий і в наступні роки подов­ження центрального провідника укорочують на 10—12 бруньок, а пагони, які з них утворюються, згинають горизонтально і не уко­рочують. Проріджують крону, застосовуючи філізене щодо конку­рентів лідера, вертикальних та інших зайвих пагонів. Окремі гілки другого і третього порядків галуження можна укорочувати до 4—5 нижніх бруньок. Так формують крону протягом 4—5 років, поки висота дерев на карликових підщепах не досягне 2—2,5 м, на на­півкарликових — 2,5—3 м. Після цього центральний провідник укорочують на бічну горизонтальну гілку. Недоліком крони є те, що нижні гілки при навантаженні врожаєм звисають і утрудню­ють обробіток грунту. Щоб запобігти цьому, нижні гілки форму­ють під кутом 00—70°.

Вільноростучий веретеноподібний кущ формують обрізу­ванням у сортів з природними тупими кутами відходження гілок, а згинання пагонів не застосовують. Крона також має конічну фор­му і її висота не повинна перевищувати 2—2,5 м.

Пілар. Крона має колоноподібну форму діаметром до 1—1,2 і 2—2,5 м заввишки. Особливістю формування є застосування об­різування на заміщення, внаслідок чого в кроні немає гілок віком понад 3 роки. Навкруги центрального провідника рівномірно роз­міщують плодоносні ланки, що складаються з двох пагонів, дво- та трирічної гілки. При обрізуванні трирічні гілки укорочують на пеньки завдовжки до 2,5 см, у дворічних гілок вирізують одно­річний приріст подовження, а один з пагонів укорочують на 2—З бруньки. З цих бруньок протягом вегетації утворюються пагони, з яких потім вибирають два кращих, один з них укорочують, а один залишають на плодоносну гілку і не обрізують. Наступного року на цій дворічній гілці утворюються кільчатки і генеративні бруньки, а плодоносять трирічні гілки, які навесні укорочують на пеньки. Видаляють також зайві однорічні гілки, які не використо­вують для плодоношення.