5. Вивчення конфліктів у першій пол. Хх ст.

Зарубіжна психологія та конфліктологія мають більш ніж сторічний досвід розвитку. За цей час накопичено значний теоретичний та емпіричний досвід, що й зумовлює різноманітність теоретичних підходів до пояснення природи конфлікту, його попередження і вирішення.

Умовно можна виділити два періоди розвитку зарубіжної конфліктології. І період - кінець XIX - початок XX століття; ІІ період - з 50-х років XX ст до наших днів.

Цей поділ можна здійснити умовно, на підставі того, якою мірою проблема конфлікту виділялася з низки інших проблем, які вивчала психологія.

До середини XX ст конфлікт сам по собі не був об'єктом вивчення психологів, а розглядався лише як ч-на більш загального концептуального напряму. Вчених більше цікавили або причини виникнення конфліктів, або їхні наслідки, але не сам конфлікт як центральна ланка дослідження. Тобто не розглядалися динаміка, с-ра, ф-ції конфліктів, не було створено типології конфліктів.

Серед напрямів зарубіжних психологічних досліджень конфліктів першої половини XX століття у науці традиційно виділяють кілька підходів:

1) психоаналітичний (3.Фройд, А.Адлер, К.Хорні, Е. Фромм);

2) соціотропний (У. Мак-Доуголл, С. Сігеле);

3) етологічний (К. Лоренц, Н. Тінберген);

4) теорія групової динаміки (К.Левін, Д.Креч, Л. Ліндсей);

5) фрустраційно-агресивний (Д. Доллард, Л. Берковітц, Н. Міл-лер);

6) біхевіористський (А. Басе, А. Бандура, Р. Сіре);

7) соціометричний (Дж. Морено, Е. Дженігс, С. Додд, Г. Гур-віч);

8) інтеракціоністський (Д. Мід, Т. Шибутані, Д. Шпігель).

6. Психоаналітичний підхід

Психоаналітичний підхід передусім пов'язаний з ім'ям австрійського вченого, психолога та психіатра 3. Фройда, визнаного основоположника психоаналізу. Сам 3. Фройд вважав психоаналіз специфічним методом лікування нервовохворих. Величезний вплив на розвиток поглядів 3. Фройда справила французька культура. Вважається, що саме у Парижі в 1885-1886 роках у нього зародилися ідеї майбутніх великих відкриттів. Саме в цей період він відмовився від фізіологічних досліджень і прийняв важливе рішення - звернутися до психології.

На впливі французької культури на становлення психоаналітичної теорії 3. Фройда варто зупинитися окремо, оскільки саме у Франції психотерапія, виникнувши з "тваринног3. Фройд вважав, що у людини є єдина форма пристосування до середовища - свідомість, яка перебуває у гострому конфлікті з несвідомим і перемагає його. Прихований гострий конфлікт між свідомістю та несвідомим можна розв'язати трьома способами:

1) проведенням його через свідомість; 2) обхідними шляхами - через сублімацію або утворення так званих симптомів, тобто хворобливе вирішення конфліктів, що виявляється у неврозі.

3. Фройд фундаментом свого вчення про неврози вважав сексуальність і послідовно відстоював цю думку. Коли лібідо не може бути задоволене бажаним для нього способом, воно шукає нові способи задоволення, у зв'язку з чим виникає конфлікт і, як наслідок, невротичні симптоми. Незадоволене, пригнічене реальністю лібідо виступає однією із сторін конфлікту. Одна із загальних проблем психології иеусвідомленого полягає в тому, що внаслідок численних подальших конфліктів відбувається регресія до ранньоінфан-тильних поривань. Якщо реальність не надасть можливостей для його задоволення, воно зрештою буде змушене регресувати і шукати задоволення в одній із пройдених раніше стадій сексуальної організації або в якомусь із раніше полишених об'єктів. Конфлікт виникає тоді, коли Я, яке контролює і свідомість, і засоби реалізації психічних прагнень, не погоджується з регресіями. Невротичний симптом у тій чи іншій формі відтворює ранньоінфантильний спосіб задоволення, але внаслідок притаманної конфліктові цензури він виявляється перекрученим, оберненим на почуття страждання і змішаним з елементами, які стали приводом для хвороби.

Вид, сфера дії та інтенсивність конфлікту визначається цивілізацією. За умови стабільності цивілізації і стійкості традицій діапазон можливих конфліктів між індивідами досить вузький. У разі нестабільності, коли принципово суперечливі цінності і способи життя співіснують поряд, збільшується неоднозначність і рівень складності виборів, які потрібно здійснити особистості. Особливі труднощі виникають при необхідності вирішувати конфлікти, сконцентровані навколо основних життєвих проблем.

Серед характерних ознак невротичного конфлікту К. Хорні виділяє:

1) абсолютну несумісність включених у конфлікт факторів (наприклад, деструктивна агресивність та потреба у любові і підтримці;

2) те, що конфлікт загалом залишається неусвідомлюваним;

3) компульсивний характер тенденцій - жодне з рішень, прийнятих невротиком, неможливо виконати.

Оскільки внутрішні конфлікти притаманні не лише невротикам, а й здоровим людям, слід знати відмінності між нормальним та невротичним конфліктом:

1) невідповідність конфліктних потягів для нормальної людини набагато менша, ніж у невротика;

2) нормальний конфлікт може бути повністю усвідомленим, у той час як невротичний конфлікт в усіх своїх суттєвих моментах залишається неусвідомлюваним;

3) нормальний конфлікт завжди стосується фактичного вибору між двома однаково бажаними для суб'єкта можливостями або між двома справді цінними переконаннями; невротика охоплюють різ-носпрямовані бажання, жодному з яких він не хоче підкорятися.

Динамічним центром теорії неврозів К. Хорні є базисний конфлікт між аттітюдами "рух до" людей, "рух навпроти" і "рух від" людей. Базисний конфлікт - це конфлікт, народжений несумісністю атитюдів, який становить ядро неврозу; це динамічний центр, з якого народжуються неврози. Залежно від панівного атитюда К. Хорні виділяє такі типи невротичної особистості:

1) підлеглий з переважанням "руху до" людей;

2) агресивний з переважанням "руху навпроти" людей;

3) відокремлений з переважанням "руху від" людей. Невротикові набагато важче усвідомлювати і вирішувати конфлікти, оскільки для нього усвідомлення почуттів і бажань є досить складною проблемою.

Психоаналітична теорія завжди намагалася повністю охопити проблему конфлікту. У сучасному психоаналізі величезна маса досліджень присвячена саме цій проблематиці.

Е. Кріс охарактеризував психоаналіз як вивчення поведінки людини з погляду конфлікту. Він вважає, що психоаналітична теорія розглядає життя людини в розвитку від першого дня з погляду впливу конфліктів на особистий добробут суб'єкта і на його взаємодію з іншими. Але якщо конфлікти та їхню роль у походженні психічних чи психосоматичних захворювань визначати як повністю ін-трапсихічні, а не міжособистісні, то це обмежує діапазон теорії і пов'язаних з нею технік лікування.

Е. Джакобсон аналізував ідентифікації в процесі розвитку Его для доедіпової фази. Е. Еріксон досліджував ідентифікації підліткового періоду. Після цих робіт психоаналітична техніка стала обмежуватися моделями інтрапсихічних конфліктів та стандартною технікою психології одиничної особистості.

У наш час психоаналітична психопатологія конфлікту прийшла до положення про те, що "не існує порушення об'єктних відносин, не залежних від поршень самовідчуття". Об'єктом терапії стає оволодіння конфліктами за умов більш сприятливих, ніж ті, які передували народженню цих конфліктів (X. Томе).

Серед пацієнтів психоаналітпків найбільше невротичних особистостей, які страждають від внутрішніх суперечностей. Оскільки пацієнти страждають, вони прагнуть змін з метою усунення страждання. Але при цьому вони не хочуть чіпати міжособистісні конфлікти, які спричиняють страждання. Тому конфлікти відносин, які створюють різноманітні форми трансферентного опору, стають об'єктами дуже інтенсивної боротьби.

Т. Лідц та його колеги довели, що психічні конфлікти пацієнтів тісно переплетені з вираженими розладами і психічними проблемами їхніх родичів. Іноді родичі пацієнта самі мають емоційні порушення або ж сприяють збереженню неврозу у пацієнта. У такому разі через свої неусвідомлювані мотиви вони лише частково підтримують лікування. Тоді терапевт мусить вирішити, чи є необхідність у тому, щоб терапевтичною мішенню став міжособистісний конфлікт. Тому психоаналітик має не лише працювати з інтрапсихічними конфліктами, а й враховувати міжособистісні стосунки у сім'ї пацієнта, його відносини з іншими людьми. А. Пфеффер Т. Френч П. Зайц Т. Френч