28. Міжгрупові конфлікти.

Міжгруповою прийнято називати взаємодію як між власне групами людей, так і між окремими представниками цих груп. Також міжгрупова взаємодія - це будь-які ситуації, в яких учасники спільно взаємодіють у міжгруповому вимірі, сприймаючи один одного і себе як членів різних груп.

Вивчення міжгрупових конфліктів має значну соціальну актуальність. Тому вони досить часто ставали предметом досліджень і всебічно описані в літературі.

Міжгрупові конфлікти досліджували та описували з погляду мотиваційного, ситуаційного та когнітивного підходів.

За мотиваційного підходу поведінку групи та її ставлення до інших груп можна розглядати як відображення її внутрішніх проблем.

Другий підхід оснований на концепції фрустраційної детермінації агресії. Для цього підходу характерний пошук детермінант психологічних явищ у ситуації, контексті, особливостях зовнішніх факторів.

Когнітивний підхід робить акцент на вирішальній ролі когнітивних установок груп стосовно одна одної. Виявилося, що аутгрупова ворожість може виникати і без об'єктивного конфлікту інтересів. Це спричинило пошук інших детермінант міжгрупових конфліктів.

На думку когнітивістів вирішальним фактором міжгрупової взаємодії є не кооперативний чи конкурентний характер ситуації їхньої взаємодії, а ті соціальні установки, які при цьому виникають.

У теорії соціальної ідентичності, яку розробляли Г. Теджфел і Дж. Тернер, міжгрупові конфлікти не розглядаються як єдиний можливий наслідок соціальної несправедливості. Незадовільну ситуацію індивід може вирішувати кількома шляхами:

1) за рахунок індивідуального виходу людини з низькостатусної групи та переходу у високостатусну, більш привабливу групу;

2) "соціальна творчість": "когнітивна" альтернатива, яка передбачає можливість зміни критеріїв для порівняння; вона веде до перегляду незадовільних результатів порівняння (якщо учні класу мають незадовільні результати у навчанні, або, на думку вчителів, погано себе поводять, то вони можуть тішити себе тим, що вони більш дружні чи мають гарні успіхи у спорті);

3) зміна об'єкта для порівняння: члени низькостатусних верств населення часто шукають таку низькостатусну групу, порівняно з якою власна група видається у чомусь кращою.

Якщо жодна із зазначених стратегій з тих чи інших причин не може бути реалізована, виникає міжгрупове суперництво або конфліктність.

29. Внутрішньогрупові конфлікти.

Традиційна класифікація конфліктів не завжди включає внутрішньогрупові конфлікти. Це пов'язано з тим, що основою для виділення видів конфліктів є зазвичай його сторони. У виділенні внутрішньогрупових конфліктів ця основа порушується. Якщо це конфлікт між окремими членами групи, то його доцільно розглядати як міжособистісний, якщо між мікрогрупами -як міжгруповий.

Проте вивчення внутрішньогрупових конфліктів має значну практичну цінність. Т. Полозова критерієм наявності внутрішньо-групового конфлікту визначає "стан деструкції внутрішньогрупових зв'язків".

Психологи та соціологи, які працювали з групами, традиційно розглядали внутрішньогрупові конфлікти як негативне явище, "соціальну хворобу".

Однак Л. Козер приділив досить багато уваги позитивним можливостям внутрішньогрупових конфліктів:

1) завдяки конфліктам стає можливим первинне встановлення єдності або її відновлення. Козер вважав: що тісніша група, то ін-тенсивніший конфлікт. Якщо взаємини групи із зовнішнім середовищем урівноважені, то для такої групи притаманна більша терпимість до внутрішньогрупових конфліктів;

2) конфлікти всередині групи можуть стати механізмом трансформації норм відповідно до нових умов. Гнучкі структури виграють від конфліктів. Але такий механізм пристосування важкий для ригідних стосунків. Пригнічуючи конфлікт, можна заглушити позитивний сигнал. Тим самим можна посилити напруження і збільшити небезпеку руйнації;

3) конфлікт часто зумовлює утворення асоціацій всередині групи. Завдяки цьому забезпечується взаємодія між членами всього об'єднання, зменшується ізоляція, створюється підґрунтя для реалізації індивідуальної активності членів групи;

4) внутрішньогруповий конфлікт також слугує засобом виявлення у членів групи суперечливих інтересів. Це сприяє можливості  нового узгодження, забезпечуючи відновлення необхідної рівноваги.

Також Л. Козер внутрішньогрупові конфлікти називав найважливішим стабілізаційним механізмом, механізмом пристосування норм до нових умов у гнучких соціальних структурах