58. Практика вирішення конфліктів у сфері "діти-дорослі".

На перший погляд видається очевидним, що людям властиві певні особливості, які можуть провокувати виникнення конфліктів. До таких особливостей може належати схильність до суперництва, рівень конфліктності, бажання перемогти та інші. Також психологи зауважують, що певна нестабільність, яка властива сучасному суспільству, демонстрація насильницьких способів вирішення проблем та суперечностей можуть провокувати вияви агресії у молоді.

Однак не варто забувати, що такі форми поведінки можуть засвоюватися шляхом наслідування. А це означає, що аналогічно можна прищеплювати молоді й інші, протилежні зазначеним форми поведінки. Тобто якщо діти можуть навчитися від інших людей агресивних виявів, то шляхом цілеспрямованого навчання у них можна сформувати і більш конструктивні та миролюбні поведінкові навички.

Наприклад, Я.Л. Коломінський та Б.П. Жизнєвський у своєму дослідженні виявили типові причини, які призводять до конфліктів на різних етапах дошкільного дитинства. Наприклад, у наймолодших конфлікти виникають через іграшки, у середньому дошкільному віці - через ролі, а у старших дошкільників - через дотримання правил та формування складу учасників гри. Виділення як чинника конфліктів складу учасників гри дає змогу зробити висновок про те, що міжособистісні стосунки набувають важливого значення уже в дітей дошкільного віку.

Також дослідники спостерігали вияви конфліктної поведінки дітей. Проаналізувавши результати спостережень, вони виділили шість основних способів впливу дошкільників один на одного під час конфлікту:

1) "фізичний вплив" - штовхаються, забирають іграшки, б'ються і т.ін.;

2) "опосередкований вплив" - вплив на суперника через інших людей - скарги, крик та плач з метою привертання уваги;

3) "психологічний вплив" - тиск на партнера за допомогою крику, плачу, тупотіння ногами;

4) "словесний вплив" - вказівки партнерові щодо того, що він мас робити і чого робити не повинен, або заявки про власні дії чи відмову від виконання вказівок партнера; ₄

5) "погрози та санкції" - попередження про можливі негативні наслідки дій партнера: погроза поскаржитися дорослим, погроза зруйнувати гру, погроза розірвати стосунки загалом, а також різні слова, які промовляються із загрозливою інтонацією;

6) "аргументи" - спроби пояснити, обгрунтувати власні домагання чи неправомірність домагань партнера, апеляція до правил, негативна оцінка дій партнера, оцінки своїх дій.

Експериментальне дослідження дало можливість виявити той факт, що приблизно у віці 3-4 років зростає кількість конфліктів, які вирішуються позитивно. Тому саме в цьому віці найефективнішим є втручання дорослого, який може дати дітям зразок конструктивного вирішення конфліктних ситуацій.

Цікавим є дослідження Є. Кіршбаума, під час якого він виділив типи реагування педагогів на конфлікти:

1) "репресивні заходи" - вчителі виявляють готовність до відкидання негативних реакцій учнів та вжиття репресивних заходів щодо винуватця;

2) "ігнорування конфлікту" - прагнення до витіснення неприємної інформації, продовження своєї діяльності, яке відображає установку "зі мною такого бути не може";

3) "рольовий вплив" - намір розв'язати конфлікт у межах рольового впливу;

4) "витіснення мотивів" - вчителі виражають готовність до уточнення, розуміння мотивів поведінки учня;

5) "стимул до власних змін" - реакція у вигляді появи бажання щось змінити у своїй поведінці, своєму ставленні, тобто конфлікт сприймається як інформація щодо необхідності скорегувати власну поведінку;

6) "рефлексія" - висловлювання про почуття, переживання, роздуми, що виникають стосовно конфлікту.

Вчителі, яких дослідник зарахував до групи "неуспішних", схильні були до вияву перших двох типів реакцій, які є неконструктивними. Окрім того, виявилося, що вчителі із категорії "неуспішних" власне уявлення про успішність пов'язували з контролем над негативними подіями та ситуаціями. Тобто у них була наявна мотивація уникнення невдач у професійній діяльності.

Експериментальні дослідження засвідчили, що здебільшого при виникненні конфліктних ситуацій вчителі надають перевагу зовнішньому припиненню конфліктів, застосуванню санкцій щодо учнів, приблизно у половині випадків проводять роз'яснювальні бесіди і приблизно один з десяти випадків виникнення конфліктних ситуацій ігнорують. Найчастіше це пов'язано з тим, що педагоги просто не знають, як слід реагувати на конфліктну ситуацію.

Також стиль поведінки педагога пов'язаний із тими зразками поведінки, які засвоюють його вихованці. Стиль педагогічного спілкування переноситься і на поведінку учнів у сім'ї.

Зазвичай у разі виникнення конфліктів між дітьми вчителі та вихователі відіграють роль третейського судді або арбітра, який бере на себе вирішення конфлікту.

Також результати досліджень свідчать про те, що у разі виникнення конфліктів між дітьми в сім'ї батьки схильні поводитися аналогічно. Здебільшого у тій чи іншій формі батьки засуджують чи навіть карають того, кого визнають винним у суперечці, однак такі негативні аспекти у поведінці їхніх дітей, як агресія, хитрування, брехня, залишаються поза їхньою увагою.

Відтак можна зробити висновок про те, що діти зазвичай засвоюють від дорослих неконструктивні форми розв'язання конфліктів.