Діяльнісний підхід

Принцип єдності свідомості та діяльності є одним з ключових у сучасній психології. Застосування діяльнісного підходу до вивчення конфліктів дає змогу проаналізувати, наскільки ефективною є спільна діяльність індивідів.

Дослідження конфлікту з погляду діяльнісного підходу уможливило формулювання понятійно-концептуальних схем міжособистісних конфліктів. Унаслідок проведених досліджень було виділено як об'єктивну основу конфлікту конфліктну ситуацію. Під конфліктною ситуацією у межах цього підходу розуміють об'єктивну несумісність індивідуальних цілей та потреб учасників конфлікту.

Велику увагу у цьому підході приділено ролі суб'єктивного чинника виникнення конфлікту. Найважливішим суб'єктивним чинником, який актуалізує конфліктну взаємодію, є усвідомлення хоча б однією із сторін ситуації як конфліктної. Тобто хоча б один із учасників взаємодії усвідомлює наявність певних перешкод на шляху до реалізації бажаного.

У межах цього підходу цікавим видається розуміння конфліктів Т. Полозовою, яка досліджувала внутрішньогрупові стосунки та конфлікти. Конфліктотворні фактори вона розділила на дві категорії:

1) несумісність індивідуально-прагматичних намірів, яка характеризує поверхневий пласт емоційних безпосередніх стосунків у групі;

2) суперечливість складної системи предметно-діяльнісних взаємозв'язків, яка характеризує глибинні пласти активності у групі.

У ході дослідження вона встановила: що вищий рівень розвитку групи, то рідше особистісно-прагматичні інтереси виступають чинником конфліктів всередині групи, а найчастіше конфлікти виникають через предметно-ділові розбіжності. Конфлікти у таких групах протікають конструктивніше, вони менш ускладнені негативними емоційними компонентами.

Дослідження О.І. Донцова дало йому змогу зробити висновок про те, що зовнішні вияви міжособистісного конфлікту (напруженість емоційних зв'язків, яка супроводжується конфліктними діями) можна розуміти як своєрідне відображення у взаєминах тих реальних суперечностей, які визначають динаміку розвитку предметної активності у групі. Відтак міжособистісні конфлікти не можна зрозуміти поза аналізом взаємозв'язків конфліктних сторін. З метою вивчення механізмів виникнення внутрішньогрупових конфліктів треба вивчити систему предметних взаємозв'язків індивідів, основою яких є соціально зумовлений проблемно-цільовий зміст спільної діяльності.

Так, можна зробити висновок, що у межах діяльнісного підходу сформувалося чітке уявлення про суперечності предметно-ділового характеру, зумовлені особливостями спільної групової діяльності, як об'єктивної детермінанти міжособистісних конфліктів.

18. Методологічні принципи дослідження к.

В інтересах забезпечення результативного дослідження конфліктів важливо використовувати принципи, сформульовані на різних рівнях методології: філософському, загальнонауковому, конкретно-науковому. До філософських і загальнонаукових відносяться наступні сім принципів вивчення конфліктів: 

1. Принцип розвитку. Даний принцип вимагає при вивченні конфліктів виявляти тенденції в їх еволюції - поступовому, тривалому, безперервному розвитку конфлікту від одних форм до інших, частіше від простих до більш складних. Знання закономірностей еволюції конфліктів допомагає набагато більш глибоко зрозуміти зміст актуальних конфліктів і давати більш точний і довготривалий прогноз можливих варіантів їх розвитку. 

2. Принцип загального зв'язку. Гносеологічний зміст цього принципу полягає в тому, що вивчаючи конфлікт, необхідно не обмежуватися розглядом його окремих елементів, а прагне дослідити максимально більшу кількість зв'язків конфлікту з іншими явищами і між його підструктурами.

3. Методологічну роль у процесі вивчення конфліктів всіх рівнів виконують основні закони і парні категорії діалектики. Закон єдності і боротьби протилежностей показує внутрішнє джерело розвитку конфліктів: єдність і боротьбу протилежних сторін, сил, тенденцій. 

4. Принцип діалектичної єдності теорії, експерименту і практики. У процесі наукового пізнання цей принцип розкриває діалектику руху нашого знання до істини і визначальну роль практики в процесі пізнання. 

5. Принцип системного підходу. Аналізуючи конфлікти, необхідно розглядати їх як складно організовані об'єкти, що складаються з ієрархічно пов'язаних підсистем і входять у свою чергу в якості підсистем в системи більш високого рівня. Важливо виявляти все різноманіття елементів, що входять в структуру конфлікту, зв'язки між ними, а також взаємини досліджуваного конфлікту із зовнішніми по відношенню до нього явищами. 

6. Принцип конкретно-історичного підходу. Показує необхідність врахування в процесі вивчення конфліктів всіх конкретних умов, в яких вони розвиваються: місця, часу, конкретної обстановки, що склалася в конкретному колективі. 

7. Принцип об'єктивності. Це один з найважливіших принципів наукового аналізу конфліктів. Він вимагає від конфліктолога мінімізувати вплив особистих і групових інтересів, установок, інших суб'єктивних чинників на процес і результати дослідження конфліктів.