3. Воєнні дії на території України.

Україна входила в так званий Східний фронт. Тут головні протиріччя склалися між Росією та Австро-Угорщиною за Галичину.

● Галицька битва (19 серпня до 4 жовтня 1914) була переможною для Росії, яка окупувала Галичину і Буковину та вступила у м.Львів. В окупованій частині України губернатором зробили російського генерала Бобринського. Разом з ним сюди переїхали російські чиновники, тому почалась русифікація (закрили всі українські школи, друкарні, бібліотеки, забороняли українську мову, переслідували греко-католицьку церкву). Головні посади в Галичині зайняли москвофіли. Для вчителів відкривали курси російської мови, російською мовою стали друкувати підручники для школи. Під час окупації були арешти, особливо греко-католицьких священників.

Ще один успішний наступ Росія зробила в березні 1915 року завоювавши Перемишль і спробували штурмувати Карпати. До Львова і Перемишля навіть приїзджав особисто Микола ІІ.

Проте такі успіхи Росії були тимчасовими. Насправді Росія понесла в боях великі втрати: 82% старшин і 64% солдат. Катастрофічно не вистачало зброї. Була дана вказівка з гармати витрачати по одному набою в день.

● Скориставшись всім цим в квітні 1915 року Австро-Угорщина при підтримці Німеччини почала контрнаступ в Галичині. Росія після «гураганного» вогню (200 австрійських гармат проти 4 російських) почала відступати. Найбільші бої були за Карпати (гора Маківка), Львів, вся Галичина і Волинь перейшли до німців і австрійців. Відступ російської армії приніс для населення Галичини нову біду. Росіяни палили села, щоб нічого не залишати ворогу. Навіть почали примусове виселення українців до російського Сибіру і за Урал. Під час такого переселення без їжі і води загинуло від 4 до 6 млн.українців.

● Російські війська у 1916 році стояли на лінії Тернопіль-Дубно, де готувались до нових боїв. Від своїх союзників по Антанті вона отримала багато зброї. Все це дозволило підготувати новий наступ проти німців і австрійців. Його очолив генерал Олексій Брусилов, тому наступ російських військ на Галичину отримав назву «Брусиловський прорив» (22 травня – 31 липня 1916). Він був успішним і Росія знову зайняла Галичину і Волинь. Росіяни від свого кордону просунулися вглиб на 120 км. Але знову були значні втрати як у російській, так і у австрійській арміях. (Цей наступ трохи допоміг французам у битві під Верденом).

Проте це був останній успіх Росії. За весь наступний період війни вона ні на один кілометр не проснулась вглиб. В Росії стала назрівати революція. Воєнні дії велися і в Криму, через Босфор і Дарданелли в Чорне море ввійшли німці і турки, це був Кавказький фронт.

4. Ставлення українців до війни.

Ні в російській, ні в австрійській частині України не було однозначного ставлення до війни. Серед українців були і прихильники, і противники війни. Окрім того, одні хотіли, щоб війну виграла Росія, інші – Австро-Угорщина.

● Відверто проавстрійську позицію зайняла утворена в серпні 1914 року у Львові Головна Українська Рада (ГУР), куди входили представники всіх українських партій Галичини. Її очолив Кость Левицький. Її мета: утворення української держави під владою Австро-Угорщини. В Західній частині України було багато емігрантів зі Східної України (тобто тої, що належала до Росії). Вони в Галичині утворили свою організацію – Спілку Визволення України (СВУ), яку очолив Дмитро Донцов. Вона теж добивалась утворення самостійної України і була за поразку Росії у війні. Оскільки між ГУР і СВУ в поглядах не було суттєвих розбіжностей, то вони об’єднались в Загальну Українську Раду. Їх мета:

• впровадження української мови;

• зробити Львівський університет українським;

• поділити Галичину між Україною і Польщею.

● Таким чином, ЗУР активно захищала інтереси українців.