Біотичні ресурси, їх раціональне використання

Охорона рослин. Рослини Червоної книги України

Діяльність людини створила серйозну загрозу для існування багатьох видів рослин, тварин і грибів. Тому виникла потреба їхньої охорони та збереження.

Рослинний світ характеризується певним флористичним складом і структурою рослинного покриву. На території України нині зростає понад 10 тис. видів рослин і 15 тис. видів грибів. Флора країни налічує понад 25 тисяч видів, у т. ч. судинних рослин - понад 4,5 тисячі, мохоподібних - майже 800, водоростей - близько 4 тисяч, лишайників - понад 1000, грибів - понад 15 тисяч. Під впливом господарської діяльності людини рослинний покрив України дуже змінився: поспіль (за винятком кількох заповідних ділянок) розорано степи, ліси на значних площах викорчувано і замінено на сільськогосподарські угіддя, осушено багато боліт тощо. Тому проблема збереження рослинного світу стала надзвичайно актуальною, життєво важливою. Наукове узагальнення інформації в галузі охорони популяцій окремих видів рослин і грибів відображається в Червоних книгах - Міжнародного Союзу охорони природи та природних ресурсів (МСОП), Європейського Червоного списку тварин і рослин, що знаходяться під загрозою зникнення у світовому масштабі (1991), а також окремих країн. Постановою Верховної Ради України від 29 жовтня 1992 р. затверджено Положення про Червону книгу України, яка є основним державним документом з питань охорони тваринного і рослинного світу. Вона містить узагальнені відомості про сучасний стан тварин і рослин країни, які перебувають під загрозою зникнення, і заходи щодо їх збереження та науково обгрунтованого відтворення. До Червоної книги заносяться види, які постійно або тимчасово перебувають чи зростають у природних умовах на території України, в межах її територіальних вод, континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, і знаходяться під загрозою зникнення. Вперше Червона книга України була випущена в 1980 р. однотомним виданням. Крім тварин, до неї було занесено 151 вид судинних рослин; список виявився неповним і не відображав усього популяційно-видового розмаїття і багатства рослинного світу країни, що потребував охорони. Протягом часу, що минув після виходу книги, продовжувалось дослідження фітобіоти та її видового складу в зв'язку з дедалі зростаючим антропогенним впливом на неї, вивчався стан популяцій рослин, нагромаджувалися нові відомості про динаміку чисельності видів, темпи відновлення або скорочення ареалів, життєвість тощо. Випуск другого видання Червоної книги України, присвячений рідкісним та зникаючим видам тварин, видано 1994 року, а рослинам і грибам - 1996 року. "Червона книга України. Рослинний світ" складається з 5 розділів, що включають статті про 541 вид (підвид, різновидність, форма) рослин і грибів: судинні рослини (439 видів), мохоподібні (28), водорості (17), лишайники (27), гриби (30). Основними науковими критеріями відбору видів для занесення їх до Червоної книги є: хорологічний - поширення і стан популяцій ендемічних видів (тобто характерних лише для певних регіонів), диз'юнктивно-ареальних (з розірваними ареалами), погранично-ареальних і рідкісних видів у складі флори; флорогенезний - реліктові види (тобто представники різних геологічних періодів) і ті, що зникають з природних причин; еколого-ценотичний - види різних рідкісних і таких, що зникають, фітоценозів та специфічних екологічних ніш; прагматичний - практичне використання видів та їхнє відношення до родичів культурних сортів; естетичний - включення гарноквітучих та інших декоративних дикорослих видів, які стають рідкісними або зникають внаслідок масового винищення цих рослин у природному середовищі тощо.

Залежно від стану і ступеня загрози для популяцій видів рослин і грибів, занесених до Червоної книги України, вони поділяються на такі категорії: зниклі (0), зникаючі (І), вразливі (ІІ), рідкісні (III), невизначені (IV), недостатньо відомі (V), відновлені (VI). Характеристика кожної категорії подана в Положенні про Червону книгу України. Рослини Червоної книги України: тирлич безстебловий, лілія лісова, косарики італійські, пізньоцвіт осінній, пальчатокорінник травневий, білоцвіт весняний, зозулині черевички, рябчик, підсніжник білосніжний, півонія кримська, анемона, горицвіт весняний, тюльпан двоквітковий, зозулинець салеповий, зозулинець пурпуровий, сон-трава, ковила Лесінга, едельвейс.

Зелена книга. Крім рідкісних видів рослин, існують й унікальні рослинні угруповання, які також потребують охорони. Вирішення цієї проблеми зумовило необхідність створення Зеленої книги України - списку унікальних та типових рослинних угруповань нашої країни, що потребують охорони. Слід зазначити, що Зелена книга вперше у світі створена саме в Україні (1997 p.), що свідчить про величезну увагу, яку надають охороні природи в нашій країні. У перше видання Зеленої книги України занесено понад 120 рослинних угруповань.

З метою охорони і збереження природи створюють природозаповідні об'єкти — заповідники, заказники, природні національні парки тощо.

Державні заповідники — це своєрідні наукові заклади, які не тільки охороняють рослинний і тваринний світ, рідкісні об'єкти неживої природи, а й вцвчають їх. Заказники, як правило, створюють для збереження одного або декількох видів тварин чи рослин, окремих компонентів природи. У заказнику заборонені певні види господарської діяльності.

Природний національний парк (ПНП) — територія виділена з метою збереження, відтворення і ефективного використання природних комплексів, що мають особливу екологічну, історичну та естетичну цінність у зв'язку зі сприятливим поєднанням природних і культурних ландшафтів. У їх межах охорона природи поєднується з відпочинком людей у малозмінених природних умовах.

Мережа природно-заповідного фонду України на початок 2006р. охоплювала 4 біосферні заповідники, 17 природних заповідників і 15 національних природних парків (НПП), понад 2600 заказників та близько 5,4 тис. інших природоохоронних об'єктів. Загальна площа природно-заповідного фонду досягла близько 2,8 млн га (заповідники і НПП — 1056,5 тис. га), що становить 4,6% від усієї території держави.

Дуже важливе природоохоронне значення мають біосферні заповідники, які входять у міжнародну систему контролю за станом довкілля. Від природного заповідника вони відрізняються тим, що в них виділяється три зони, які відрізняються режимом збереження природних комплексів. Біосферні заповідники створюються на базі заповідників чи ПНП, що стають їхнім ядром. Інколи таких ядер може бути декілька.

Важливу роль у збереженні та вивченні природних комплексів України відіграють природні заповідники: Український степовий, Хомутівський степ, Поліський, Канівський, Горгани, Кримський, Карадазький та ін.

За період з 1995р. до 2006р. на території України організовано ще 11 НПП.

Запитання і завдання

1. На які групи поділяють червонокнижні види?

2. Які ви знаєте природоохоронні об’єкти нашого краю?

3. Який перший заповідник з'явився на території степової зони України?

4. Коли сформувалася сучасна флора України?

5. Які тварини є найбільшими наземними дикими тваринами на території України?

6. Маса якогозвіра може перевищувати 1 т при висоті 2—3 м?

7. Яка тварина є найменшим звіром серед ссавців? Чим вона живиться?

Теми рефератів, доповідей

1. Тварини, що занесені до  Червоної книги України.

2. Типи природоохоронних територій України.

Тема № 18.

ПРИРОДНІ КОМПЛЕКСИ УКРАЇНИ

І ФІЗИКО-ГЕОГРАФІЧНЕ РАЙОНУВАННЯ

План лекції:

1. Фізико-географічне районування України.

2. Природно-господарська характеристика природних зон України: мішаних лісів, лісостепової, степової.

3. Природно-господарська характеристика Українських Карпат і Кримських гір.

4. Природні комплекси морів, що омивають Україну.

Основні поняття: природне районування території України, зональні та азональні чинників, ПТК, природно-заповідні об’єкти.

Фізико-географічне районування України

У фізичній географії існує кілька підходів до природного районування. Більшість науковців вважають, що провідним чинником, який зумовлює різноманітність природних комплексів, є кліматичний процес.

Оскільки клімат має добре виражені зональні особливості, то й природні комплекси, що утворюються під його впливом, підпорядковані закону горизонтальної зональності. Інший підхід полягає в тому, що визначальним чинником формування ПТК вважають геолого-геоморфологічні умови території. Цей чинник не пов'язаний з широтною зональністю, його називають азональним.

Другим за величиною природним комплексом після материка при районуванні за зональним принципом є природна зона а за азональним (геолого-геоморфологічним) — фізико-географічна країна, в основі якої лежить одна велика тектонічна структура (платформа, область складчастості).

Українські географи В. Попов, О. Маринич і А.Ланько у книзі "Фізико-географічне районування Української PCP" (1968 p.) обгрунтували природне районування території України, враховуючи дію зональних та азональних чинників.

За найбільшу одиницю районування вони взяли фізико-географічну країну, тобто велику частину материка, в основі якої лежить єдина тектонічна структура. Рівнинна країна поділяється на зони за зональними ознаками, які характеризуються спільністю та своєрідністю ґрунтово-рослинного покриву і тваринного світу, що формуються при певному співвідношенні тепла і вологи. Далі йде поділ на підзони, провінції, області, райони. Останні збігаються за ландшафтом.

Отже, територія України охоплює природні комплекси трьох фізико-географічних країн: Східноєвропейської рівнинної ландшафтної країни, Карпатської гірської ландшафтної країни і Кримської гірської ландшафтної країни. У межах Східноєвропейської рівнини розрізняють зональні комплекси мішаних лісів, лісостепу та степу.