Господарське значення морів

Велике господарське значення морів і океанів полягає в тому, що вони є найдешевшими і зручними шляхами сполучення. Із ними пов'язані різні промисли: вилов риби, крабів, мідій, добування їстівних водоростей, полювання на морських звірів (китів, моржів, тюленів), добування перлів, коралів, бурштину та ін.

На дні океанів і морів залягає велика кількість різних корисних копалин. У межах материкових відмілин атлантичного і тихоокеанського узбереж та під дном Північного Льодовитого океану, Північного, Каспійського, Азовського та інших морів є багаті поклади нафти й горючих газів, запаси яких удвічі більші, ніж на суходолу. У багатьох місцях дно океану вкрите конкреціями заліза, мангану, міді, нікелю, кобальту та рідкісних і розсіяних елементів.

Морська вода містить у розчиненому стані багато корисних хімічних елементів, а тому в процесі опріснення їх також можуть видобувати і використовувати.

Енергію припливів, а останнім часом й океанічних течій, починають використовувати для виробництва електроенергії.

Підземні води та джерела

Важливою частиною вод суходолу є підземні води — води, які розташовані в ґрунтах і гірських породах верхньої частини земної кори (до глибини 12—15 км).

Підземні води постійно переміщуються в глибинах Землі як вертикально, так і горизонтально. Напрямок, інтенсивність руху та глибина залягання підземних вод залежать, перш за все, від водопроникності гірських порід. Гірські породи бувають водопроникні (здатні пропускати воду: пісок, галька, гравій та ін.) і водотривкі, або водонепроникні (магматичні й метаморфічні породи без тріщин, глина). На рівнинах, складених осадовими гірськими породами, шари, що мають різну водопроникність, зазвичай чергуються. Вода, що просочується вниз, затримується на водотривких породах, заповнює проміжки між частинками вищерозміщеної водопроникної породи, утворюючи водоносний шар, або водоносний горизонт. Таких горизонтів іноді може налічуватись до 10—15. За умовами залягання підземні води поділяються на ґрунтові та міжпластові.

Ґрунтові води залягають над першим від поверхні шаром водотривких порід. У верхньому ґрунтовому шарі, який перебуває під впливом чинників погоди, вода рухається лише вертикально, залежно від чергування вологих і сухих періодів: у вологий період вода просочується вниз, а в сухий — підходить до поверхні. Частина води виходить за межі шару, що перебуває під метеорологічним впливом, і рухається лише вниз до поверхні водотривких порід, утворюючи у водопроникних породах ґрунтовий водоносний горизонт.

Нижчі водоносні горизонти, що сформувалися між двома водотривкими шарами, називаються міжпластовими. Здебільшого вони бувають напірними (артезіанськими).

Підземні води повільно переміщаються у напрямку похилу водоносного шару. Там, де на поверхню Землі виходить шар водотривких порід, над яким збираються підземні води, утворюється джерело — природний вихід підземної води на земну поверхню.

Своєрідним типом джерел є гейзери, що періодично викидають гарячу воду і водяну пару на висоту до 60 м.

В інших районах води, які підіймаються з великих глибин чи горизонтів, що прилягають близько до вулканічних осередків, виходять на поверхню у вигляді теплих або навіть гарячих джерел. Гарячі підземні води (від +20 до +100 °С) називають термальними. Вони зазвичай характеризуються високим вмістом різних солей, кислот, металів, радіоактивних елементів.

Верхні горизонти підземних вод переважно прісні (до 1 г/л) або солонуваті (1—10 г/л), а глибоких шарів — часто бувають солоними (від 10 до 35 г/л і більше). Води з вмістом солей понад 35 г/л (за іншими підходами понад 50 г/л) називають росолами.

Підземні води мають велике господарське значення, їх здавна використовують для водопостачання.