Температура і солоність води Світового океану

Температура вод Світового океану визначається значною мірою кліматичними процесами, що відбуваються над його поверхнею. Так, сонячна радіація витрачається на випаровування, нагрівання верхнього шару води до глибини приблизно 300 м та нагрівання повітря. Середня температура поверхневих вод океану становить понад +17 °С. У Північній півкулі вона на. З °С вища, ніж у Південній. У приекваторіаль-них широтах температура впродовж року становить +27...+28 °С. У західних частинах океанів у тропічних поясах +20...+25 °С, а у східних — +15...+20 °С. Однак саме тут зафіксовані найвищі температури (у Перській затоці — +35 °С, у Червоному морі — +32 °С). Для помірних широт характерною є сезонна зміна температур води, а середньорічна знижується поступово у напрямках до полюсів від +10 до 0 °С. У приполярних широтах температура вод океану впродовж року змінюється від 0 до -2 °С. При температурі близько -2 °С морська вода середньої солоності замерзає (чим більша солоність, тим нижча температура замерзання). Тому біля Північного полюса сформувався багаторічний льодовий покрив потужністю до 4—7 м.

Льоди вкривають близько 15 % площі Світового океану. Морський лід солонуватий, але солоність його у декілька разів менша за солоність тієї води, із якої він утворився. В океан потрапляє також прісноводний лід — річковий, а також великі уламки материкових льодовиків Антарктиди, Ґренландії — айсберги.

На глибинні води океанів практично не впливають кліматоутворюючі процеси, тому вони характеризуються незмінними низькими температурами. У придонних шарах Світового океану температури на всіх широтах низькі — від +2 °С на екваторі до -2 °С в Арктиці й Антарктиці. Де приводить до того, що середня температура всієї маси океанської води становить близько 4 °С.

Важливою властивістю океанічної води є солоність, її визначають кількістю солей у грамах, які розчинені в 1 кг (літрі) морської води, або в промілле, тобто в тисячних частках (%о). Середня солоність океанської води — 35 г/л, або 35 %о.

Вирішальне значення серед причин, що впливають на солоність поверхневих вод, має співвідношення кількості атмосферних опадів і величини випаровування. Тому у розподілі солоності простежується широтна зональність.

У приекваторіальних широтах солоність 34— 35 %о, оскільки там велика річна кількість опадів і річковий стік, що помітно перевищують величину випаровування. Найвища солоність (37 %о) характерна для тропічних широт, де мало опадів і велике випаровування. У помірних широтах солоність близька до 35 %о, а у приполярних — 32— 33 %о (найнижча), оскільки випаровування тут дуже мізерне, а воду опріснюють танучі льоди та великі річки.

Рух води у Світовому океані

Води Світового океану перебувають у постійному русі. Серед видів руху вод виділяють хвилі та течії. За причинами виникнення хвилі поділяють на вітрові, цунамі та припливно-відпливні.

Причиною вітрових хвиль є вітер, який зумовлює вертикальний коливальний рух водної поверхні. Висота хвиль найбільше залежить від сили вітру. Хвилі можуть досягати висоти 18—20 м. Якщо у відкритому океані вода зазнає вертикальних рухів, то біля берега вона здійснює поступальний рух, утворюючи прибій. Ступінь вітрового хвилювання оцінюють за 9-бальною шкалою.

Цунамі — це гігантські хвилі, що виникають під час підводних землетрусів,, гіпоцентри яких розташовані під дном океану. Хвилі, спричинені підземними поштовхами, поширюються з величезною . швидкістю — до 800 км/год. У відкритому океані їх висота незначна, а тому вони не становлять небезпеки. Однак такі хвилі, набігаючи на мілководдя, зростають, сягаючи висоти 20—30 м, і обрушуються на узбережжя, завдаючи великих руйнувань.

Припливно-відпливні хвилі пов'язані з притяганням водних мас Світового океану Місяцем і Сонцем. Висота припливів залежить від географічного положення та розчленованості і конфігурації берегової лінії. Максимальна висота припливів (18 м) спостерігається у затоці Фанді.

Течії — це горизонтальні переміщення води в океанах і морях певними постійними шляхами. Тобто це своєрідні річки в океані, довжина яких досягає декількох тисяч кілометрів, ширина — до сотень кілометрів, а глибина — сотень метрів.

За глибиною розташування в товщі води розрізняють поверхневі, глибинні та придонні течії. За температурними характеристиками течії поділяють на теплі та холодні. Приналежність конкретної течії до теплих чи холодних визначається не їхньою власною температурою, а температурою навколишніх вод. Теплою називають течію, води якої тепліші за навколишні води, а холодною — холодніші.

Основними причинами виникнення поверхневих течій є вітри та різниця рівнів води в різних частинах океану. Серед течій, що викликані вітрами, виділяють дрейфові (спричинені постійними вітрами) і вітрові (виникають під впливом сезонних вітрів).

Вирішальний вплив на формування системи течій в океані має загальна циркуляція атмосфери. Схема течій у Північній півкулі утворює два кільця. Пасати спричиняють пасатні течії, що спрямовуються до екваторіальних широт. Там вони набирають східного напрямку і рухаються у західну частину океанів, підвищуючи там рівень вод. Це приводить до формування стічних течій, що рухаються уздовж східних узбереж материків (Гольфстрім, Куро-Сіо, Бразильська, Мозамбікська, Мадагаскарська, Схід-ноавстралійська). У помірних широтах ці течії підхоплюються пануючими західними вітрами і спрямовуються до східної частини океанів. Частина вод у вигляді компенсаційних течій рухається до 30-х широт, звідки пасати вигнали воду (Каліфорнійська, Канарська), замикаючи південне кільце. Основна маса води, переміщеної західними вітрами, рухається вздовж західних узбереж материків у високі приполярні широти (Північноатлантична, Пів-нічнотихоокеанська). Звідти вода у вигляді стічних течій, які підхоплюються північно-східними вітрами, спрямовується вздовж східних узбереж материків до помірних широт (Лабрадорська, Камчатська), замикаючи північне кільце.

У Південній півкулі формується тільки одне кільце в екваторіальних і тропічних широтах. Основною причиною його існування є також пасати. Південніше (у помірних широтах), оскільки на шляху вод, підхоплених західними вітрами, немає материків, формується колова течія Західних вітрів.

Між пасатними течіями обох півкуль вздовж екватора формується міжпасатиа протитечія. У північній частині Індійського океану мусонна циркуляція породжує сезонні вітрові течії.